Психоемоційна підтримка учасників освітнього процесу в умовах війни

МОДУЛЬ 1. Створення безпечного освітнього середовища у закладі освіти

Тема 1.1. Нормативні вимоги та документи щодо створення безпечного освітнього середовища.

Огляд нормативних вимог до створення безпечного освітнього середовища. Нормативно-правові акти та методичні рекомендації,  узгодження внутрішніх нормативно-правових документів із вимогами чинного законодавства. 

Тема 1.2. Ключові маркери створення безпечного освітнього середовища.

Створення безпечного освітнього середовища: ключові маркери та практичні підходи Ключові маркери створення безпечного освітнього середовища, спрямованого на збереження психічного здоров'я та емоційного благополуччя учнів. Визначення характеристик безпечного освітнього простору. Чекліст оцінювання класу за критеріями безпечного освітнього простору. Дизайн класу та його просторове рішення для підвищення комфорту та безпеки здобувачів освіти.

Тема 1.3. Основи ефективної комунікації з учнями та батьками задля створення безпечного освітнього середовища.

Роль учителя у створенні психофізичної та емоційної безпеки. Основи ефективної комунікації з учнями та батьками задля створення безпечного освітнього середовища: активне слухання, ненасильницьке спілкування, ресурсна підтримка, створення відкритого діалогу тощо. Стратегії взаємодопомоги учням/вихованцям один одному в умовах пережиття поширених викликів при зіткненні з війною.

МОДУЛЬ 2. Стрес і стресостійкість

Тема 2.1. Сутність та природа стресу,  динаміка протікання та особливості його перебігу у дітей і дорослих.

Психічний стрес. Причини виникнення та форми прояву стресу. Загальні закономірності розвитку та динаміка протікання стресу. Симптоми стресу; особливості перебігу стресу у дітей та дорослих. Негативні наслідки тривалого стресу. Нейробіологія травматичного стресу. Психічна травма. Гостра реакція на стрес. Пост травматичнийстресовий розлад. Стійкість до стресу (resilience).

Роль захисних механізмів у протидії травмуючим подіям. Методи виявлення психоемоційного стану учнів. Психофізіологічні розлади та кризові стани підлітків: ознаки депресії, тривожних розладів, 8 емоційної нестабільності, самодеструктивної поведінки тощо.

Тема 2.2. Вплив травми на навчання та поведінку учнів.

Визначення травми. Основні типи травм, з якими можуть стикатися учні. Травма в умовах війни, переміщення, втрати: особливості реагування. Тинові реакції на травму (поведінкові, емоційні, фізіологічні, когнітивні тощо). Зв'язок між травмою та дистресовою поведінкою здобувачів освіти. Прояви дистресу в класі. Вплив травми на освітній процес (зниження успішності, труднощі з організацією діяльності, нестійка мотивація, порушення соціальної взаємодії та інше).

Тема 2.3. Стратегії підтримки учнів, які пережили травматичні події.

Сутність травма-інформованого підходу та його принципи. Інтеграція стратегій травма-інформованого підходу в освітній процес НУШ: співпраця та позитивна взаємодія, побудова довірливих відносин; створення безпечного фізичного та емоційного простору тощо. Перша психологічна допомога та протоколи її надання. Регуляція психоемоційного стану. Профілактика стресу та емоційного вигорання в учнів у період підготовки до ДПА / HMT (ЗНО): техніки саморегуляції, організація освітнього простору, підтримка мотивації тощо. Форми надання психосоціальної підтримки здобувачам освіти, зокрема дітям, що пережили травматичні події. Алгоритм перенаправлення до психологічної служби. Протоколи дій педагога в кризових ситуаціях у школі. 

МОДУЛЬ 3. Резилієнтні педагогічні працівники 

Тема 3.1. Внутрішній ресурс педагога.

Внутрішній ресурс педагога, або як не згоріти, підтримуючи особистісні, емоційні та професійні резерви і підтримувати інших. Профілактика вигорання та розвиток резильєнтності. Моделі психологічного благополуччя. Фактори стресостійкості. Вторинна травматизація: ознаки, профілактика, самодопомога. 

Тема 3.2. Емоційна грамотність педагога як основа психосоціальної підтримки здобувачів освіти.

Емоційна грамотність педагога як основа психосоціальної підтримки здобувачів освіти: розуміння власних емоцій, навички емоційної саморегуляції, здатність до співпереживання тощо. Практичні стратегії збереження внутрішнього ресурсу педагогів.

Тема 3.3. Профілактика вигорання та розвиток резильєнтності.

Важливість плекання резилієнтності в педагогічному колективі Феномен резилієнтності - життєвої стійкості, його індивідуальне й соціальне значення. П'ятикомпонентна модель життєвої стійкості. Визначення власних «точок стійкості» та потреб у розвитку нових навичок.

Ефективні дії, поведінка та звички - практична складова життєвої стійкості педагогічного працівника. Техніки регуляції і проживання емоцій. Менеджмент емоційного та професійного вигорання та відновлення рівня життєвої енергії. Колективна резилієнтність спільнот. 

Практикування навиків самоспівчуття в особистісному розвитку педагогічного працівника. 

МОДУЛЬ 4. СИСТЕМНА РОБОТА ЩОДО ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ ЯК ПЕРЕДУМОВА РІВНОГО ДОСТУПУ ДО ОСВІТИ

Тема 4.1. Освітні втрати: сутність, причини, наслідки Поняття «освітні втрати» та «освітні розриви»: спільне та відмінне. Причини освітніх втрат. Освітні втрати в контексті збройної агресії рф, пандемії, вимушеного переміщення. Фактори появи освітніх втрат, які не пов'язані з воєнним станом. Наслідки освітніх втрат (економічні, психологічні, соціальні, академічні). Шляхи подолання освітніх втрат як передумови рівного доступу до освіти. 

Тема 4.2. Проєктування програм із подолання освітніх втрат (відповідно до освітньої галузі) Діагностичний складник: інструменти для виявлення освітніх втрат (тести, опитування, спостереження та інше); аналіз прогалин у знаннях, уміннях та навичках. Побудова індивідуальних освітніх траєкторій на основі результатів діагностики. Форми організації навчання, адаптовані під потреби здобувачів освіти та умови навчання (інтенсивні курси, модулі, літні школи; змішане навчання; тьюторингові сесії, групова та індивідуальна підтримка, використання резервного часу в розкладі тощо). Адаптація та модифікація навчального контенту: концентрація на ключових темах і базових знаннях; скорочення та/або інтеграція навчального матеріалу; використання міжпредметних зв'язків; варіативність у формах подачі матеріалу тощо. Способи, механізми імплементації програм із подолання освітніх втрать Моніторинг та оцінювання ефективності програм (відстеження динаміки прогресу учнів; збір зворотного зв'язку від учнів, батьків, педагогів; коригування програм залежно від отриманих результатів тощо). 

Тема 4.3. Інструменти діагностування та подолання освітніх втрат Вимоги державного стандарту та освітніх програм (відповідно до освітньої галузі) як критерії виявлення освітніх втрат здобувачів освіти. Інструменти для вимірювання та подолання освітніх втрат (відповідно до освітньої галузі). Вимірювання освітніх втрат учнів у програмах з надолуження (відповідно до освітньої галузі). Цифрові інструменти для діагностування освітніх втрат та відстеження прогресу кожного учня (відповідно до освітньої галузі). Програми та цифрові ресурси для подолання освітніх втрат, які генерують завдання, вправи та тести з урахуванням потреб конкретного учня (відповідно до освітньої галузі). Доступність та інклюзивність цифрових рішень. Створення власних цифрових ресурсів для подолання освітніх втрат (відповідно де освітньої галузі). 

Тема 4.4. Трансформація освітніх втрат у можливості зростання Педагогічні стратегії трансформації освітніх втрат на можливості особистісного зростання. Інструменти персоналізації навчання: карта предмета, індивідуальна карта розвитку тощо. Зміст, форми та методи мотивації учнів після тривалих перерв у навчанні (відповідно до освітньої галузі). Підтримка психологічного здоров'я учасників освітнього процесу під час подолання освітніх втрат. Психолого-педагогічні передумови подолання освітніх втрат: установлення позитивної взаємодії педагога з учнем; урахування емоційного стану учнів після кризових подій (війна, пандемія); підвищення мотивації учнів до навчання; якісний зворотний зв'язок та практики рефлексії; співпраця з психологом, соціальним педагогом, батьками тощо. 

Тема 4.5. Професійна підтримка вчителів з питань подолання освітніх втрат у здобувачів освіти. Вибудова стратегії роботи з подолання освітніх втрат на рівні школи та громади. Форми підвищення кваліфікації педагогів з питань надолуження освітніх втрат у здобувачів освіти. Національні й міжнародні практики подолання освітніх втрат для професійного зростання. Обмін досвідом, методичні кейси. Професійні орієнтири для педагога щодо реалізації програм з подолання освітніх втрат (знання теоретичних і практичних засад організації освітнього процесу; методична підготовка щодо реалізації програм з подолання освітніх втрат; володіння основами психологічних знань і травма-інформованого підходу; володіння цифровими технологіями тощо). Наставництво, супервізія, професійні спільноти як ефективні інструменти для професійної підтримки педагогів і підвищення якості освіти. Місце наставництва, супервізії та професійних спільнот для педагогів у контексті подолання освітніх втрат.

Знати та розуміти:

• нормативно-правові та організаційно-методичні засади психоемоційної підтримки учасників освітнього процесу, які зазнали травм;
• види, ознаки і наслідки психологічного стресу і травми, критерії норми і патології психічних процесів, станів людини, шляхи і засоби компенсації та відновлення норми, принципи кризового консультування;
• вимоги до створення безпечного освітнього середовища та міжвідомчої взаємодії у сфері психологічного супроводу та соціально-педагогічного патронажу;
• відмінності між освітніми втратами й освітніми розривами;
• особливості освітньої діяльності з урахуванням виявлених освітніх втрат здобувачів освіти та обрання ефективних стратегій їхнього подолання.

Вміти:

• здійснювати діагностико-прогностичну діяльність у питанні негативного впливу психологічної травми на дітей та їхні родини, надавати необхідну консультативну допомогу дітям, батькам та педагогам; 
• розпізнавати ознаки психологічного стресу і травми, отриманих внаслідок воєнних дій, переселення або споглядання насильства; 
• вміти застосовувати основні сучасні методи, прийоми та техніки нормалізації реакцій травматичного стресу для попередження руйнівних наслідків пережитих стресових подій;
• використовувати діагностичні інструменти для виявлення освітніх втрат у здобувачів освіти в другому циклі базової середньої освіти; 
• проєктувати індивідуальну освітню траєкторію здобувачів освіти відповідно до їхніх потреб, інтересів для подолання освітніх втрат.

Короткостроковий курс з можливістю опанування змісту програми один раз на п’ять років.