«ФОРМУВАННЯ ТЬЮТОРСЬКИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ПЕДАГОГА ЯК УМОВА РОЗКРИТТЯ ПОТЕНЦІАЛУ УЧНІВСТВА» («ХВИЛЯ НАТХНЕННЯ»)

МОДУЛЬ 1. ОСНОВИ ТЬЮТОРИНГУ В ОСВІТІ

Тема 1.1. Тьюторинг як педагогічна технологія: принципи та педагогічні засади

Поняття тьюторингу та його місце в системі освіти: від історичних витоків до сучасних моделей у школах України та світу. Тьюторинг як педагогічна технологія індивідуального супроводу: суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини, принцип індивідуалізації, розділена відповідальність, підтримка самостійності учнівства.

Роль тьюторингового підходу в освітньому процесі: вплив на розвиток учнів й учениць, навчальну мотивацію, здатність до самостійного навчання, критичне та креативне мислення. Тьюторинг і створення сприятливого освітнього середовища. Засади позитивної психології та гуманістичної педагогіки як методологічне підґрунтя тьюторської співпраці. Відмінність тьюторингу від репетиторства, менторства та коучингу.

Тема 1.2. Вчитель/-ка з тьюторськими компетентностями

Ключові вміння вчителя та вчительки з тьюторськими компетентностями: уміння бачити потенціал дитини, вести тьюторську розмову, ставити відкриті запитання, надавати конструктивний зворотний зв'язок, супроводжувати індивідуальну освітню траєкторію. Методи роботи та підходи: індивідуальна співпраця один-на-один, робота в малих групах, елементи тьюторингу на звичайному уроці.

Формування персоналізованих освітніх маршрутів: аналіз освітніх потреб, інтересів та найближчих зон розвитку учнів та учениць. Підтримка внутрішньої мотивації: створення ситуацій вибору, врахування інтересів дитини, відзначення прогресу, побудова довіри. Межі ролі вчителя/-ки з тьюторськими компетентностями та взаємодія з іншими фахівцями.

Тема 1.3. Натхнення у роботі вчителя/-льки з тьюторськими компетентностями

Джерела професійного натхнення педагога/педагогині: сенс і цінності професії, стосунки з учнівством, професійна спільнота, власний розвиток. Пошук ресурсу для збереження енергії, підтримки внутрішньої мотивації та стійкості у складних освітніх умовах, зокрема в умовах війни.

Ціннісна основа педагогічної діяльності: усвідомлення власних цінностей як опори для щоденних педагогічних рішень. Навчання протягом життя як професійна позиція вчителя/-ки з тьюторськими компетентностями: рефлексія власної практики, професійні спільноти, самоосвіта, обмін досвідом.

МОДУЛЬ 2. ПІЗНАННЯ ДИТИНИ

Тема 2.1. Робота з талантами та сильними сторонами учнів та учениць

Визначення таланту та сильної сторони: чим сильна сторона відрізняється від навички та знання. Основи позитивної психології як наукового підґрунтя підходів, орієнтованих на сильні сторони. Дослідження інституту Геллапа щодо розвитку талантів та їх значення для освітньої практики.

Методики виявлення та розвитку талантів та сильних сторін учнів та учениць: спостереження, тьюторські розмови, опитувальники, аналіз ситуацій успіху. Підходи, орієнтовані на сильні сторони, як основа для підвищення навчальної мотивації та самооцінки учнів і учениць: як спиратися на те, що дитині вдається, для надолуження того, що дається складніше.

Тема 2.2. Вчитель/-ка, що надихає: як працювати з цінностями, потребами та емоціями дітей

Підходи до створення сприятливого освітнього середовища за допомогою роботи з емоційно-ціннісною сферою учнів й учениць. Емоційний інтелект педагога/педагогині та дитини: розпізнавання, називання та регулювання емоцій в освітньому процесі.

Розвиток емпатії як професійного вміння: активна уважність до стану дитини, безоцінне сприйняття, відображення почуттів. Практики роботи з цінностями та потребами дітей: ціннісні розмови, робота з інтересами, врахування базових психологічних потреб (автономія, компетентність, приналежність) у плануванні навчальної взаємодії.

Тема 2.3. Мислення зростання

Концепція мислення зростання згідно з теорією Керол Двек та значення цієї теорії у навчанні дітей. Відмінність мислення зростання від фіксованого мислення; вплив фіксованого мислення на мотивацію та успішність учнів й учениць, зокрема на реакцію дитини на помилки, оцінки та виклики.

Методи формування мислення зростання у дітей через підтримку зусиль та подолання викликів: похвала за процес, а не за здібності; робота з помилкою як з навчальним ресурсом; мова зворотного зв'язку, що підтримує зростання («ще не вмію» замість «не вмію»). Роль установок самого вчителя/вчительки щодо здібностей учнівства.

МОДУЛЬ 3. ІНСТРУМЕНТИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТА ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ

Тема 3.1. Методики індивідуалізації

Сучасні підходи до диференціації й індивідуалізації навчання як засоби адаптації навчального процесу до індивідуальних особливостей дітей. Практичне опанування ключових тьюторських інструментів: маршрутні листи (структура, логіка побудови, варіанти для різних предметів), карти предметів і карти тем (візуалізація змісту та зв'язків), листи самооцінювання (критерії, шкали, самоперевірка).

Рефлексивні техніки в роботі з учнівством: питання для рефлексії, рефлексивні щоденники, техніки підбиття підсумків заняття. Добір інструментів відповідно до віку учнівства, освітньої галузі та формату навчання (очного, дистанційного, змішаного).

Тема 3.2. Цілепокладання

Формування особистісно важливих цілей як чинник розвитку автономності й навчальної відповідальності учнів та учениць. Зв'язок цілей з цінностями, інтересами та сильними сторонами дитини: чому цілі, нав'язані ззовні, не працюють.

Інструменти постановки та досягнення цілей у контексті освітньої взаємодії: тьюторська розмова про цілі, декомпозиція великої цілі на кроки, узгодження критеріїв досягнення, візуалізація прогресу, регулярний перегляд цілей. Підтримка дитини у разі невдачі: як допомогти переосмислити ціль без втрати мотивації.

Тема 3.3. Карта розвитку як інструмент побудови індивідуального маршруту професійного зростання

Інструменти рефлексії та самопізнання для визначення цілей особистісного й професійного розвитку педагога/педагогині: самодіагностика тьюторських компетентностей, аналіз власних сильних сторін та зон розвитку.

Карта розвитку: структура, етапи створення, робота з нею впродовж навчального року. Індивідуальна траєкторія навчання та самореалізації вчителя/вчительки як модель того самого процесу, який педагог супроводжує в дитини: паралель між професійним зростанням дорослого та освітнім маршрутом учня/учениці.

МОДУЛЬ 4. КОМУНІКАЦІЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ

Тема 4.1. Комунікативні інструменти

Ефективні стратегії педагогічного спілкування: активне слухання (техніки уточнення, перефразування, відображення), відкриті запитання як основний інструмент тьюторської розмови, конструктивний зворотний зв'язок та його ознаки (конкретність, своєчасність, опора на факти, орієнтація на розвиток).

Техніки надання зворотного зв'язку та їх застосування в різних педагогічних ситуаціях. Роль комунікативних стратегій у створенні партнерської взаємодії з учнями та ученицями: від монологу вчителя до діалогу рівних суб'єктів освітнього процесу.

Тема 4.2. Особливості роботи з дітьми з особливими освітніми потребами

Основні підходи до інклюзивного навчання: філософія інклюзії, нормативні засади, принцип розумного пристосування. Стратегії адаптації освітнього середовища: адаптації та модифікації завдань, темпу, обсягу, інструкцій; візуальні опори; варіативність способів демонстрації результату.

Співпраця з фахівцями й батьками задля створення умов для успішного розвитку кожної дитини. Робота команди підтримки для дитини з ООП: ролі учасників, узгодження цілей, місце вчителя/-ки з тьюторськими компетентностями в команді супроводу.

Тема 4.3. Гендерно-чутливий підхід у роботі з дітьми

Принципи гендерної рівності у навчанні: недискримінаційна мова, рівний доступ до ролей, видів діяльності та складності завдань, уникнення гендерних стереотипів у навчальних матеріалах і комунікації.

Методи виявлення та запобігання дискримінації й попередження гендерно-зумовленого насильства в освітньому середовищі. Порядок реагування в закладах загальної середньої освіти та нормативно-правові аспекти: алгоритми дій педагога, безпечні механізми повідомлення, конфіденційність.

Тема 4.4. Психосоціальна підтримка дітей в освітньому процесі

Стрес та його вплив на навчання, увагу, пам'ять і поведінку дитини. Практики роботи для зниження стресу в освітньому процесі: передбачуваність і рутини, спокійна присутність дорослого, співрегуляція.

Перша психологічна допомога в кризових ситуаціях: алгоритм спостереження, встановлення контакту, стабілізації та перенаправлення до фахівців за потреби. Практики заземлення та дихальні практики, придатні для застосування на занятті. Запобігання дистресу та підтримка резильєнтності в освітньому середовищі; межі компетенції педагога та маршрутизація складних випадків.

Тема 4.5. Стратегія впровадження тьюторингового підходу

Розробка комплексного плану інтеграції тьюторських підходів, соціоемоційної підтримки та принципів нейродидактики в педагогічну практику закладу освіти. Складники стратегії: аналіз поточної практики, визначення пріоритетів, добір інструментів (з опорою на Модулі 1–4), план перших кроків, ресурси та партнери, критерії успіху.

Практична робота: розроблення та представлення індивідуальної «Стратегії впровадження тьюторингового підходу» з подальшим обговоренням та взаємним зворотним зв'язком учасників.

За результатами навчання слухачі будуть знати та розуміти:

• сутність понять «тьютор/-ка», «тьюторинг», «вчитель/-ка з тьюторськими компетентностями» та місце тьюторингу в системі освіти;
• принципи індивідуалізації освітнього процесу та роль тьюторингового підходу в розкритті потенціалу дитини;
• засади позитивної психології, підходів, орієнтованих на сильні сторони, та концепцію мислення зростання;
• основи інклюзивного навчання, гендерно-чутливого підходу та психосоціальної підтримки дітей в освітньому процесі;
• джерела професійного натхнення та ресурсності педагогаів, ціннісну основу педагогічної діяльності.

Уміти:

• самостійно планувати та проводити заняття з урахуванням тьюторського підходу, спрямованого на розкриття потенціалу кожної дитини;
• формувати індивідуальні освітні траєкторії учнів та учениць на основі розуміння найближчих зон розвитку;
• впроваджувати базові тьюторингові інструменти у власну педагогічну практику;
• будувати ефективну комунікацію з учнями та ученицями, адаптуючи навчальні завдання до їхніх потреб, інтересів і рівня готовності;
• надавати психоемоційну підтримку та першу психологічну допомогу дітям, які перебувають у стресових ситуаціях;
• застосовувати інклюзивний підхід у своїй роботі;
• використовувати техніки емоційної саморегуляції і профілактики професійного вигорання у щоденній практиці;
• інтегрувати гендерно-чутливий підхід у навчальний процес, забезпечувати рівноправне та безпечне середовище для всіх учнів і учениць.

Учасниками/учасницями тренінгу можуь бути учасники  проєктних активностей ГО «Навчай для України».

В основу Програми покладено діяльнісний, компетентнісний, конструктивістський, особистісно орієнтований підходи, а також засади позитивної психології та гуманістичної педагогіки, що надають освітньому процесу практичного характеру. Навчання передбачає активну участь слухачів у виконанні практичних завдань, розборі кейсів, моделюванні тьюторських розмов, груповій роботі та рефлексії. Наскрізним практичним результатом навчання є розроблення слухачами стратегії впровадження тьюторингового підходу у власну педагогічну практику та практику закладу освіти. 

Зміст Програми може бути адаптовано відповідно до освітніх галузей, які викладають педагогічні працівники, та до запитів групи (посилення методичного або соціоемоційного компонента). До викладання залучаються фахівці, які є сертифікованими тренерами й тьюторами.