Стрес і резильєнтність у педагогічній діяльності: механізми, діагностика, практики зміцнення ресурсності
розвиток і вдосконалення професійних компетентностей педагогічних працівників щодо розуміння психофізіологічних і психологічних механізмів стресу, застосування базових інструментів скринінгу/самодіагностики стресових станів і ризиків професійного виснаження, а також опанування доказово орієнтованих практик саморегуляції та формування резильєнтності з метою збереження професійної ресурсності й забезпечення психологічно безпечного освітнього середовища.
Суб’єкт підвищення кваліфікації:
ДЗВО "Університет менеджменту освіти"Інформація про розробника (розробників):
Державний заклад вищої освіти «Університет менеджменту освіти» НАПН України (Тягур Л.М., доктор філософії з психології, доцент кафедри психології та особистісного розвитку ННІМП ДЗВО «Університет менеджменту освіти» НАПН України)Особа (особи), які виконують програму:
Напрями підвищення кваліфікації:
- психосоціальна підтримка і травма-інформований підхід під час навчання здобувачів освіти у другому циклі базової середньої освіти (базове предметне навчання) (ГХЗВ)
Форма (форми) підвищення кваліфікації:
- дистанційна
Види підвищення кваліфікації:
- курси (навчання за програмами підвищення кваліфікації)
Цільова група:
- Вчитель закладу загальної середньої освіти
Перелік професійних стандартів:
- «Вчитель закладу загальної середньої освіти» (2024)
Загальні компетентності педагогічних працівників за професійними стандартами:
- Керівник ЗЗСО. ЗК.01 Громадянська
- Керівник ЗЗСО. ЗК.02 Соціальна
- Керівник ЗЗСО. ЗК.03 Культурна
- Керівник ЗЗСО. ЗК.04 Когнітивна
Складники системи освіти та рівні освіти:
- повна загальна середня освіта
Професійні компетентності за професійними стандартами педагогічних працівників:
- Б1.1. Здатність визначати і враховувати в освітньому процесі вікові й індивідуальні особливості здобувачів освіти, їхній психоемоційний стан
- Б1.2. Здатність використовувати стратегії роботи зі здобувачами освіти, які сприяють розвитку їхньої позитивної самооцінки, я-ідентичності
- Б2.1. Здатність усвідомлювати особисті відчуття почуття, емоції, потреби та емоційні стани інших учасників освітнього процесу, керувати власними емоційними станами
- В2.4. Здатність підтримувати особисте фізичне та психоемоційне здоров’я під час професійної діяльності
МОДУЛЬ 1. Стрес у педагогічній діяльності: механізми та діагностика
Тема 1.1. Тема 1.1. Стрес у педагогічній діяльності: чинники, механізми, прояви
Поняття стресу та його види; психофізіологічні й психологічні механізми
стресової реакції; професійні стресори в діяльності педагога; когнітивні,
емоційні, поведінкові та соматичні прояви гострого й хронічного стресу; вплив
стресу на якість освітнього процесу, педагогічну ефективність і взаємодію з
учасниками освітнього процесу.
Тема 1.2. Діагностика стресу та ризиків професійного виснаження: скринінг і самооцінювання
Підходи до оцінювання стресу та ресурсності; маркери ризику
професійного вигорання, співпереживального виснаження та вторинної
травматизації; базові інструменти скринінгу й самооцінювання (чек-листи,
опитувальники, щоденникові спостереження); правила інтерпретації
результатів; етичні принципи використання результатів самооцінювання
(добровільність, конфіденційність, недопущення стигматизації); визначення
меж компетентності педагога та потреби у зверненні/маршрутизації до фахівців.
Тема 1.3. Практики саморегуляції: когнітивні, поведінкові та тілесно-орієнтовані техніки
Науково обґрунтовані підходи до саморегуляції у стресі; техніки
стабілізації стану (дихальні, м’язова релаксація, заземлення); когнітивні
інструменти (ідентифікація автоматичних думок, когнітивна реструктуризація,
переоцінка); поведінкові стратегії (планування відновлення, режимні практики,
мікропаузи); алгоритм добору технік під конкретні педагогічні ситуації;
профілактика накопичення напруження впродовж робочого дня.
МОДУЛЬ 2. Резильєнтність і ресурсність педагога: практики зміцнення та підтримки
Тема 2.1. Резильєнтність педагога: психологічна гнучкість, копінг-стратегії, ресурсні чинники
Поняття резильєнтності, сучасні моделі та компоненти; психологічна
гнучкість, самоефективність, ціннісні орієнтири як ресурси професійної
діяльності; адаптивні/неадаптивні копінг-стратегії; фактори ризику та фактори
захисту в освітньому середовищі; формування індивідуальної ресурсної
стратегії; профілактика хронічного стресу та виснаження на рівні особистісних і
організаційних практик.
Тема 2.2. Травмоінформований підхід і психосоціальна підтримка в освітньому середовищі
Принципи травмоінформованої взаємодії (безпека, передбачуваність,
підтримка, повага до меж); типові стресові/травматичні реакції дітей і підлітків,
що можуть проявлятися в освітньому процесі; базові педагогічні дії підтримки
(психоедукація, стабілізація, деескалація, підтримувальна комунікація) без
виходу за межі компетентності; взаємодія з командою психолого-педагогічного
супроводу; принципи створення психологічно безпечного середовища.
Тема 2.3. Планування та впровадження індивідуального плану зміцнення ресурсності: профілактика виснаження та вторинної травматизації
Структурування індивідуального плану ресурсності (цілі, інструменти,
частота, індикатори результату); поєднання мікропрактик і довгострокових
стратегій; управління навантаженням і професійними межами; організація
підтримки в колективі (взаємопідтримка, супервізійна культура — за
можливості); ознаки перевантаження і критерії своєчасного звернення по
допомогу; підготовка підсумкового продукту програми..
3.1. Орієнтовний перелік практичних завдань
1. Кейс-аналіз (Тема 1.1): визначення професійних стресорів, тригерів
і наслідків у типових педагогічних ситуаціях; добір первинних стратегій
реагування.
2. Самооцінювання/скринінг (Тема 1.2): виконання діагностичного
інструмента (чек-лист/опитувальник), інтерпретація результатів, формулювання
висновків і рекомендацій самопідтримки.
3. Відпрацювання технік саморегуляції (Тема 1.3): виконання
комплексу з 3–5 технік; опис умов застосування та очікуваного ефекту;
«персональний протокол швидкої стабілізації».
4. Карта ресурсів і копінг-профіль (Тема 2.1): ідентифікація
внутрішніх/зовнішніх ресурсів; аналіз власних копінг-стратегій; визначення зон
розвитку резильєнтності.
5. Алгоритм травмоінформованої взаємодії (Тема 2.2): складання
покрокового алгоритму педагогічної підтримки учня у стресовій ситуації; межі
компетентності та маршрутизація.
6. Підсумковий практичний продукт (Тема 2.3): розроблення
індивідуального «Плану зміцнення ресурсності педагога» (або портфоліо
практик саморегуляції) з критеріями самоконтролю та календарем
впровадження.
3.2. Орієнтовний перелік питань для самостійного опрацювання
(за потреби)
1. Які механізми відрізняють гострий стрес від хронічного у
професійній діяльності педагога? (Тема 1.1)
2. Які маркери професійного виснаження є найбільш інформативними
для раннього виявлення ризиків? (Тема 1.2)
3. Як забезпечити етичну безпеку самооцінювання стресу
(конфіденційність, добровільність, межі використання результатів)? (Тема 1.2)
4. Які техніки саморегуляції є доцільними для «швидкої стабілізації»
під час уроку/конфлікту/перевантаження? (Тема 1.3)
5. Які компоненти резильєнтності можна цілеспрямовано розвивати в
педагогічній діяльності? (Тема 2.1)
6. Які принципи травмоінформованого підходу є ключовими для
створення психологічно безпечного освітнього середовища? (Тема 2.2)
7. Які дії педагога є підтримувальними, а які можуть підвищувати
ризик вторинної травматизації учня? (Тема 2.2)
8. Як структурувати індивідуальний план ресурсності так, щоб він був
реалістичним і вимірюваним? (Тема 2.3)
Після завершення дистанційної програми «Стрес і резильєнтність у педагогічній діяльності: механізми, діагностика, практики зміцнення ресурсності» слухач(ка) буде: знати / розуміти, вміти / застосовувати,
демонструвати:
Пояснює базові психофізіологічні та психологічні механізми стресу (гострого/хронічного) і їх прояви у професійній педагогічній діяльності. Ідентифікує індивідуальні та організаційні стресори освітнього
середовища, визначає фактори ризику професійного виснаження та вторинної травматизації.
Застосовує базові інструменти самооцінювання/скринінгу рівня стресу, емоційного виснаження та ресурсності, інтерпретує результати для планування самопідтримки.
Використовує практики саморегуляції (когнітивні, поведінкові, тілесно-орієнтовані) для зниження напруження, відновлення працездатності та профілактики вигорання.
Планує та впроваджує індивідуальну програму зміцнення резильєнтності (адаптивні копінг-стратегії, психологічна гнучкість, ресурсні практики) у професійній діяльності.
Застосовує принципи психосоціальної підтримки та травмоінформованої взаємодії у щоденній педагогічній практиці з метою підтримки учасників освітнього процесу.
Дотримується етичних і безпекових вимог у роботі з чутливими темами (добровільність, конфіденційність, недопущення стигматизації), коректно визначає межі власної компетентності та потребу в маршрутизації до фахівців.
Розробляє практичний підсумковий продукт (наприклад, «індивідуальний план підтримки ресурсності/профілактики вигорання» або «пам’ятка технік саморегуляції для педагога») та обґрунтовує його застосування в контексті закладу освіти.