Стрес і резильєнтність у педагогічній діяльності: механізми, діагностика, практики зміцнення ресурсності

 ЗМІСТ ПРОГРАМИ

 

МОДУЛЬ 1. СИСТЕМНА РОБОТА ЩОДО ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ ЯК ПЕРЕДУМОВА РІВНОГО ДОСТУПУ ДО ОСВІТИ

 

Тема 1.1. Освітні втрати: сутність, причини, наслідки

 

Поняття «освітні втрати» та «освітні розриви»: спільне та відмінне.

Причини освітніх втрат. Освітні втрати в контексті збройної агресії рф, пандемії, вимушеного переміщення. Фактори появи освітніх втрат, які не пов'язані з воєнним станом.

Наслідки освітніх втрат (економічні, психологічні, соціальні, академічні).

Шляхи подолання освітніх втрат як передумови рівного доступу до освіти.

 

Тема 1.2. Проєктування програм із подолання освітніх втрат (відповідно до освітньої галузі)

 

Діагностичний складник: інструменти для виявлення освітніх втрат (тести, опитування, спостереження та інше); аналіз прогалин у знаннях, уміннях та навичках. Побудова індивідуальних освітніх траєкторій на основі результатів діагностики. 

Форми організації навчання, адаптовані під потреби здобувачів освіти та умови навчання (інтенсивні курси, модулі, літні школи; змішане навчання; тьюторингові сесії, групова та індивідуальна підтримка, використання резервного часу в розкладі тощо). 

Адаптація та модифікація навчального контенту: концентрація на ключових темах і базових знаннях; скорочення та/або інтеграція навчального матеріалу; використання міжпредметних зв'язків; варіативність у формах подачі матеріалу тощо. 

Способи, механізми імплементації програм із подолання освітніх втрать 

Моніторинг та оцінювання ефективності програм (відстеження динаміки прогресу учнів; збір зворотного зв'язку від учнів, батьків, педагогів; коригування програм залежно від отриманих результатів тощо).

 

Тема 1.3. Інструменти діагностування та подолання освітніх втрат

 

Вимоги державного стандарту та освітніх програм (відповідно до освітньої галузі) як критерії виявлення освітніх втрат здобувачів освіти. Інструменти для вимірювання та подолання освітніх втрат (відповідно до освітньої галузі). Вимірювання освітніх втрат учнів у програмах з надолуження (відповідно до освітньої галузі). Цифрові інструменти для діагностування освітніх втрат та відстеження прогресу кожного учня (відповідно до освітньої галузі). Програми та цифрові ресурси для подолання освітніх втрат, які генерують завдання, вправи та тести з урахуванням потреб конкретного учня (відповідно до освітньої галузі). Доступність та інклюзивність цифрових рішень. Створення власних цифрових ресурсів для подолання освітніх втрат (відповідно де освітньої галузі).

 

Тема 1.4. Трансформація освітніх втрат у можливості зростання

 

Педагогічні стратегії трансформації освітніх втрат на можливості особистісного зростання. Інструменти персоналізації навчання: карта предмета, індивідуальна карта розвитку тощо. 

Зміст, форми та методи мотивації учнів після тривалих перерв у навчанні (відповідно до освітньої галузі). Підтримка психологічного здоров'я учасників освітнього процесу під час подолання освітніх втрат. 

Психолого-педагогічні передумови подолання освітніх втрат: установлення позитивної взаємодії педагога з учнем; урахування емоційного стану учнів після кризових подій (війна, пандемія); підвищення мотивації учнів до навчання; якісний зворотний зв'язок та практики рефлексії; співпраця з психологом, соціальним педагогом, батьками тощо. 

 

Тема 1.5. Стрес-менеджмент і резильєнтність педагога як умова ефективної підтримки учнів і реалізації програм надолуження (супервізія, самопідтримка, професійні спільноти)

 

Стрес-менеджмент педагога як ресурс стабільності освітнього процесу в умовах викликів. Резильєнтність: сутність, компоненти (когнітивний, емоційний, поведінковий), фактори ризику і захисту. Маркери перевантаження та профілактика професійного виснаження/вторинної травматизації; психогігієна і базові стратегії відновлення ресурсності. Супервізія, колегіальна підтримка, професійні спільноти як інструменти підтримки педагога; межі відповідальності, алгоритм звернення по допомогу та взаємодія з фахівцями супроводу (психолог/соціальний педагог).

 

МОДУЛЬ 2. БЕЗПЕЧНЕ ОСВІTHE CEPЕДОВИЩЕ: ІНТЕГРАЦІЯ ПСИХОСОЦІАЛЬНИХ ПРАКТИК І ПІДХОДІВ, ЧУТЛИВИХ ДО ТРАВМИ

 

Тема 2.1. Вплив травми на навчання та поведінку учнів

 

Визначення травми. Основні типи травм, з якими можуть стикатися учні Травма в умовах війни, переміщення, втрати: особливості реагування. Типові реакції на травму (поведінкові, емоційні, фізіологічні, когнітивні тощо). Ознаки та симптоми стресу в дітей. Роль захисних механізмів у протидії травмуючим подіям. 

Вплив травми на освітній процес (зниження успішності, труднощі з організацією діяльності, нестійка мотивація, порушення соціальної взаємодії та інше). 

Методи виявлення психоемоційного стану учнів. Психофізіологічні розлади та кризові стани підлітків: ознаки депресії, тривожних розладів, 8 емоційної нестабільності, самодеструктивної поведінки тощо. Зв'язок між травмою та дистресовою поведінкою здобувачів освіти. Прояви дистресу в класі.

 

Тема 2.2. Стратегії підтримки учнів, які пережили травматичні події

 

Сутність травма-інформованого підходу та його принципи. Інтеграція стратегій травма-інформованого підходу в освітній процес НУШ: співпраця та позитивна взаємодія, побудова довірливих відносин; створення безпечного фізичного та емоційного простору тощо. 

Перша психологічна допомога та протоколи її надання. Регуляція психоемоційного стану. Профілактика стресу та емоційного вигорання в учнів у період підготовки до ДПА / HMT (ЗНО): техніки саморегуляції, організація освітнього простору, підтримка мотивації тощо. Форми надання психосоціальної підтримки здобувачам освіти, зокрема дітям, що пережили травматичні події. 

Алгоритм перенаправлення до психологічної служби. Протоколи дій педагога в кризових ситуаціях у школі

.

Тема 2.3. Створення безпечного освітнього середовища: ключові маркери та практичні підходи

 

Ключові маркери створення безпечного освітнього середовища, спрямованого на збереження психічного здоров'я та емоційного благополуччя учнів. Визначення характеристик безпечного освітнього простору. Чекліст оцінювання класу за критеріями безпечного освітнього простору. Дизайн класу та його просторове рішення для підвищення комфорту та безпеки здобувачів освіти. 

Роль учителя у створенні психофізичної та емоційної безпеки. Основи ефективної комунікації з учнями та батьками задля створення безпечного освітнього середовища: активне слухання, ненасильницьке спілкування, ресурсна підтримка, створення відкритого діалогу тощо.

 

Тема 2.4. Внутрішній ресурс педагога, або як не згоріти, підтримуючи інших

 

Особистісні, емоційні та професійні резерви, що допомагають учителю ефективно працювати, зберігати стійкість і підтримувати інших. Профілактика вигорання та розвиток резильєнтності. Моделі психологічного благополуччя. Фактори стресостійкості. Вторинна травматизація: ознаки, профілактика, самодопомога. Емоційна грамотність педагога як основа психосоціальної підтримки здобувачів освіти: розуміння власних емоцій, навички емоційної саморегуляції, здатність до співпереживання тощо. Практичні стратегії збереження внутрішнього ресурсу педагогів.

 

Орієнтовний перелік практичних завдань

1. Міні-проєкт програми надолуження / підтримки навчання: визначення навчального запиту, цілей, форм організації, способів моніторингу прогресу; врахування психоемоційних ризиків у взаємодії (Тема 1.2).
2. Діагностичний практикум: добір інструментів діагностування освітніх втрат (у т.ч. цифрових), інтерпретація результатів і формування педагогічних рішень (Тема 1.3).
3. Комунікативний практикум у ситуаціях підвищеного напруження: моделювання діалогу (учень/батьки/колеги), деескалаційні прийоми, підтримувальні формулювання з урахуванням професійних меж (Тема 1.4).
4. Алгоритм психосоціальної підтримки та травма-інформованої взаємодії (у межах компетентності педагога): покрокові дії при стресовій реакції учня + маршрутизація до фахівців супроводу (Тема 2.2).
5. Чек-лист безпечного освітнього середовища: оцінка маркерів безпеки класу та план 3 пріоритетних змін (правила, взаємодія, зворотний зв’язок, організація простору) (Тема 2.3).
6. Підсумковий практичний продукт: індивідуальний «План зміцнення резильєнтності педагога» або «Портфоліо практик саморегуляції» з критеріями самомоніторингу та календарем впровадження (Тема 2.4).

 

3.2. Орієнтовний перелік питань для самостійного опрацювання 

(за потреби)

1. Які критерії (вимоги стандарту/освітньої програми) є ключовими для виявлення освітніх втрат у моєму класі/предметі, і які дані для цього потрібні? (Тема 1.2)
2. Які форми організації надолуження (модулі, інтенсиви, тьюторинг, резервний час тощо) є найбільш реалістичними у моєму закладі освіти? (Тема 1.2)
3. Які підходи до зворотного зв’язку та рефлексії підтримують мотивацію учнів після перерв у навчанні та знижують напруження? (Тема 1.4)
4. Які принципи травма-інформованого підходу я можу реалізувати як педагог у класі, не виходячи за межі своєї ролі? (Тема 2.2)
5. Які дії педагога є підтримувальними при дистресі учня, а які можуть посилювати стрес/ризик ретравматизації? (Тема 2.2)

За результатами навчання слухачі оволодіють знаннями та набудуть (вдосконалять) уміння, навички щодо:

• ідентифікації та аргументації відмінностей між освітніми втратами та освітніми розривами;
• планування освітньої діяльності з урахуванням виявлених освітніх втрат учнів та обрання ефективних стратегій їх подолання;
• застосування інструментів (у т. ч. цифрових) для діагностування освітніх втрат і оцінювання рівня сформованості компетентностей в учнів;
• здійснення аналізу отриманих результатів діагностування щодо наявних освітніх втрат задля побудови індивідуальної освітньої траєкторії учнів;
• створення програм та/або окремих елементів занять, спрямованих на надолуження знань і подолання освітніх втрат у здобувачів освіти;
• реалізації змісту програм із подолання освітніх втрат у здобувачів освіти;
• володіння стратегіями створення фізичної та емоційної безпеки учнів у класі
• інтерпретації поведінкових особливостей через призму травматичного досвіду учня та їх врахування під час організації освітнього процесу;
• формування та розвиток у слухачів здатності до організації освітнього процесу в другому циклі базової середньої освіти з урахуванням принципів травма-інформованого підходу,
• надання психосоціальної підтримки учасникам освітнього процесу.