ПОДОЛАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ДРУГОМУ ЦИКЛІ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ТА ПСИХО-СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА І ТРАВМОІНФОРМОВАНИЙ ПІДХІД ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ДРУГОМУ ЦИКЛІ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

ЗМІСТ ПРОГРАМИ

МОДУЛЬ 1. ОСВІТНІ ВТРАТИ: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ РОБОТИ ПРОГРАМ ІЗ НАДОЛУЖАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА, ЩО РЕГУЛЮЄ ПСИХОЛОГІЧНУ ПІДТРИМКУ УЧАСНИКІВ ОСВІТНОГО ПРОЦЕСУ.

Тема 1.1 Зміст понять «освітні/навчальні втрати», «освітні/навчальні розриви». Причини та наслідки освітніх втрат. Нормативні документи із надолуження освітніх втрат

Термінологія «освітні/навчальні втрати» та «освітні/навчальні розриви» у міжнародних документах та законодавчих актах України. Загальне та відмінне у поняттях «освітні/ втрати» та «освітні/навчальні розриви». Види навчальних втрат: втрата знань і навичок або відхилення в академічному прогресі здобувача освіти через перерви у формальній освіті, пропуски занять тощо; втрата здобутих раніше знань здобувачами освіти, які досягли певного прогресу в навчанні, погіршують свою успішність через тимчасову (нетривалу) перерву у формальній освіті (наприклад, літні канікули); різниця між тим, чого навчився здобувач освіти, тобто досягнутим ним академічним прогресом, і тим, чого він мав би навчитися на певному етапі свого навчання (наприклад, у певному віці, на рівні певного класу тощо).

 Причини та наслідки освітніх втрат. Фактори, що визначають освітні втрати та здобутки в умовах воєнного стану (навчальний час, освітні програми, динаміка результатів навчання) на різних рівнях (циклах) освіти. Визначення:  заходів щодо компенсації цих втрат; категорій здобувачів освіти, які мають найбільші освітні втрати та потребують компенсаторних заходів (внутрішньо переміщені особи (ВПО), діти з особливими освітніми потребами (ООП), діти з багатодітних сімей, із малозабезпечених сімей, з числа національних меншин тощо). Передумови виникнення та збільшення освітніх прогалин в українських учнів та фактори, що впливають на розвиток цього явища. Акцент на психоемоційному стані здобувачів освіти, який є суттєвим чинником впливу на освітній процес. 10 принципів організації процесу з надолуження освітніх втрат, розроблених Accelerated Education Working Group — AEWG.

Національні нормативно-правові акти, якими визначені законодавчі вимоги до закладів освіти щодо надолуження освітніх втрат. Підготовка нормативних документів закладу освіти щодо надолуження освітніх втрат (накази, посадові інструкції, плани діяльності, відповідна супроводжувальна документація тощо). 

Тема 1. 2 Діяльність закладу освіти із надолуження освітніх втрат. Умови реалізації програм із подолання освітніх втрат

Компенсаторні заходи застосовування у громадах / закладах освіти підтримки найбільш вразливих категорій здобувачів освіти в умовах війни. Професійні та організаційні виклики, потреби, з якими зіткаютьсяя заклади освіти та педагогічні працівники в умовах війни.

Розробка науково-теоретичних засад та відповідних їм консультативно-методичних рекомендацій і заходів, спрямованих на подолання освітніх втрат здобувачів освіти. Розроблення інструментарію для діагностування рівня опанування учнями навчального матеріалу, яким вони оволодівали в умовах воєнного часу самостійно або з використанням технологій дистанційного навчання та запровадження коригуючого навчання. Організація консультативно-методичної роботи з підготовки та стимулювання педагогічних працівників до подолання освітніх втрат здобувачів освіти (навчальних, виховних, фізичних, психологічних), опанування навичками гнучкого планування. Ознайомлення педагогічних працівників із можливостями впровадження різноманітних видів профілактичної, фізкультурно-оздоровчої та здоров’язбережувальної діяльності для збереження і зміцнення здоров’я вихованців, учнів під час уроків. Підвищення мотивації здобувачів освіти до фізичної активності; забезпечення комплексної психологічної й емоційної підтримки учасників освітнього процесу в умовах війни та в повоєнний час. Адаптація освітніх стратегій та освітнього процесу до індивідуальних потреб здобувачів освіти, враховуючи рівень їх навчальних втрат, місце проживання, соціальні ресурси родин, отриманий дітьми та підлітками травматичний досвід тощо. Консолідація й ефективне використання наявних ресурсів для створення та результативного функціонування системи з подолання освітніх втрат дітей, учнів. Мінімізація освітніх втрат та підвищення якості надання освітніх послуг. Інтеграція у міжнародний освітній простір з питань подолання освітніх втрат.

МОДУЛЬ 2. ПРОФЕСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Тема 2.1  Феномен «психологічної травми» в умовах війни. Травмочутливість дітей та дорослих в умовах воєнного часу

Психологічна травма: сутність поняття, форми та стадії перебігу (гостра, хронічна, комплексна). Специфіка воєнної травми: особливості, відмінності від інших видів травматичного досвіду, поняття колективної та вторинної травми. Нейробіологія стресу та травми: вплив на мозок, пам’ять, увагу та емоційну регуляцію в учнів різного віку. Ключові симптоми та прояви травми у дітей і підлітків: емоційні, когнітивні, поведінкові та соціальні аспекти. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та інші можливі наслідки (тривожні розлади, депресія, соматизація). Вікові особливості реагування та проявів травми: від дошкільнят до старших класів. Вплив травми на навчальну діяльність: мотивація, концентрація, пам’ять, соціальна взаємодія в класі. Основи травмоінформованого підходу: принципи безпеки, довіри, підтримки, співпраці та розуміння в освітньому середовищі.

Поняття та форми травмочутливості: ознаки підвищеної психологічної вразливості до стресових факторів; фактори ризику та захисні фактори (ресурси). Вікові особливості травмочутливості: Дошкільний та молодший шкільний вік: вплив травми на прив'язаність, базову безпеку, мовленнєвий розвиток, ігрову діяльність. Підлітковий вік: вплив травми на становлення ідентичності, самооцінку, соціальні зв'язки, схильність до ризикованої поведінки. Дорослі (педагоги, батьки): вплив на професійну ефективність, емоційну регуляцію, ризик вигорання, феномен вторинної травматизації.

Чинники, що посилюють травмочутливість у воєнний час: накопичення стресу (кумулятивна травма), втрата опорних соціальних інститутів, тривала невизначеність, інформаційне перевантаження. Прояви травмочутливості в освітньому процесі: труднощі з концентрацією, емоційна нестійкість, регресивна поведінка, агресивність або замкненість, соматичні скарги, підвищена стомлюваність. Травмочутливість педагога: ознаки вторинної травматизації, емоційного вигорання та компасійної втоми; важливість самодіагностики та саморегуляції. Створення травмочутливого (trauma-sensitive) середовища в закладі: практичні принципи організації навчального простору, розпорядку дня, комунікації та оцінювання, що знижують тригерні фактори та підвищують почуття безпеки.

Тема 2.2 Травмоінформований підхід: розуміння впливу травми на поведінку та навчання дітей

Що таке травма-інформоване навчання та які його основні принципи

Травма-інформоване навчання — освітній підхід, який враховує пережитий учнями та ученицями травматичний досвід і організовує навчальне середовище так, щоб воно підтримувало їхній емоційний та психологічний стан. Це допомагає дітям не лише здобувати знання, а й відновлювати внутрішню стійкість. Важливо: ефективність підходу залежить, чи врахували вік дітей. Зазвичай виокремлюють молодший (6–9 років), середній (10–13 років) та старший шкільний вік (14–17 років). У кожній групі застосовують методи, адаптовані до психологічних та емоційних потреб відповідного вікового періоду.

Ключові принципи такого підходу:

• Безпека. Учні та учениці мають відчувати, що простір, де вони навчаються, є передбачуваним і зрозумілим. Повторювані дії, сталі ритуали й зрозумілий розпорядок дня допомагають знизити тривожність і створюють опору тоді, коли інші сфери життя можуть бути хаотичними.
• Довіра та розуміння. Дитина, яка має травматичний досвід, потребує емпатії та відкритого, чесного спілкування. Важливо визнавати її емоції, а не знецінювати їх, і всіляко демонструвати, що вона не залишилася наодинці зі своїми переживаннями.
• Право голосу та можливість обирати. Коли дитині дають можливість зробити власний зважений вибір (у завданнях, формах роботи, активностях), до неї повертається відчуття контролю, яке часто втрачається через травматичні події.
• Партнерство й підтримка. Сприятливе середовище базується на довірливих стосунках не лише з учителями, а й з однолітками. Важливо формувати культуру взаємоповаги та співпраці серед учнів та учениць.
• Чутливість до різноманіття. Діти переживають травму по-різному — залежно від свого досвіду, культури чи соціального середовища. Бути чутливими до різноманіття — означає враховувати ці відмінності, усувати упередження та стереотипи, створювати інклюзивне середовище, де кожна дитина відчуває повагу та підтримку.

Усі ці принципи добре працюють разом: вони створюють атмосферу, в якій дитина може не лише навчатися, а й поступово відновлювати внутрішню рівновагу.

Тема 2.3 Психологічний капітал ментального добробуту учасників освітнього процесу

Концепція психологічного капіталу (PsyCap) та його компонент. Психологічний капітал у дітей та учнів. Психологічний капітал педагога. Стратегії розвитку психологічного капіталу в освітній практиці. Психологічні інструменти та технології розвитку психологічного капіталу особистості. Ментальний добробут як результат інвестицій у PsyCap. Оцінка та моніторинг психологічного капіталу. Психологічні технології розвитку психологічного капіталу.

Тема 2.4 Збереження професійної ефективності та емоційної стійкості педагога в умовах підвищеного психоемоційного навантаження

Аналізуються основні джерела психоемоційного напруження в педагогічній діяльності, його психологічні та поведінкові прояви, а також наслідки тривалого впливу стресових чинників на професійну результативність і особистісне благополуччя педагога.

Розглядаються поняття емоційної стійкості педагога, її ролі у підтриманні ефективної педагогічної взаємодії, збереженні мотивації та професійної ідентичності, а також психологічні ресурси особистості, індивідуальні та організаційні чинники підтримки професійної працездатності, механізми емоційної саморегуляції, способи відновлення ресурсного стану та профілактики професійного вигорання.

Лекція має практичну спрямованість і орієнтована на формування в педагогів усвідомленого ставлення до власного психоемоційного стану, розвитку навичок управління напругою, підтримання емоційного балансу та внутрішньої стабільності в умовах підвищеного навантаження. 

МОДУЛЬ 3. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ПЕДАГОГІЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ У ДРУГОМУ ЦИКЛІ БАЗОВОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Тема 3.1 Психологічна допомога в опануванні негативними психічними станами особистості

Теоретичні основи негативних психічних станів. Визначення та розрізнення понять: стрес, тривога, страх, паніка, апатія, гостра та хронічна психоемоційна напруга. Нормальна реакція на ненормальні обставини: як відрізнити адаптивну реакцію на стрес від патологічної. Основні симптоми та телесні прояви поширених негативних станів (тривога, панічні атаки, емоційне спустошення). 

Принципи первинної психологічної підтримки (допомоги собі та іншим). Алгоритм PFA (Psychological First Aid) у повсякденному застосуванні: спостереження, встановлення контакту, слухання, практична підтримка, профілактика.

Етика першої допомоги. Впровадження мікропрактик психологічного добробуту в освітній процес (короткі вправи на початок чи кінець уроку). Організація безпечного простору в класі для емоційної розрядки та впорядкування переживань. Алгоритми дій та межі відповідальності педагога. Протокол комунікації з батьками щодо психоемоційного стану дитини. Засоби захисту від емоційного вигоряння при роботі з важкими станами учнів.

Тема 3.2 Особливості психологічної підтримки здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в умовах війни

Розглядається специфіка переживання війни та травми дітьми з різними типами особливих освітніх потреб, наголошується на підвищеній їх вразливості через поєднання індивідуальних особливостей розвитку та зовнішніх стресових чинників, пов’язаних із війною.

Травмоінформований підхід в інклюзивній освіті. Описуються основи травмоінформованої практики та адаптація її ключових принципів для роботи з дітьми з ООП: безпека, довіра, співпраця, розуміння, розширення можливостей. Показано, як створення структури та передбачуваності (візуальні розклади, чіткі просторові маркери, ритуали, попередження про зміни) забезпечує психологічну безпеку та зменшує тривожність дітей.

Розглядаються адаптовані техніки саморегуляції для дітей з ООП: використання сенсорних інструментів, дихальні вправи з візуальною підтримкою, методи заземлення через тіло. Надаються рекомендації щодо роботи з гострими поведінковими реакціями (істеріки, агресія, самоізоляція) у стресових ситуаціях, із виділенням проактивних і реактивних стратегій.

Акцентується важливість взаємодії з родиною дитини та створення команди підтримки, що дозволяє забезпечити узгодженість дій педагогів, психологів та батьків для збереження психоемоційної стабільності здобувачів освіти.

Тема 3.3 Методики психічної стабілізації та актуалізації ресурсів учасників освітнього процесу

Практичні техніки саморегуляції та корегування станів. Техніки заспокоєння та «заземлення»: дихальні вправи (наприклад, квадратне дихання), методи сенсорного заземлення (5-4-3-2-1), техніки роботи з тілом. Когнітивні техніки: виявлення катастрофізуючих думок, когнітивне переформулювання, використання «стоп-крану» для нав’язливих думок. Емоційна регуляція: ідентифікація та називання емоцій, техніки «контейнерування» важких переживань, створення «безпечного місця». Ресурсні техніки: активація стану безпеки через пам’ять про позитивні моменти, створення «скриньки ресурсів».

Побудова індивідуальних та групових стратегій профілактики. Створення персонального «плану психологічної безпеки»: особиста стійкість та самотурбота. Діагностика власного стану та розпізнавання ранніх «сигналів тривоги». Стратегії психогігієни: техніки емоційної саморегуляції, управління енергією та фокусом уваги. Побудова особистої системи самотурботи та відновлення ресурсів (фізичних, емоційних, соціальних, духовних).

Тема. 3.4. Надолуження  освітніх втрат в умовах війни на глибокому розумінні психології особистості

Я - концепція – відображення психоемоційних переживань, життєвих стратегій особистості; динамічна система уявлень людини про саму себе, яка стимулює або гальмує активність людини. Використання інструментів, які дають дітям упевненість, віру у власні сили, відчуття автономності.

Тема. 3.5. Стратегії роботи з учнями, які сприяють розвитку позитивної самооцінки та надолуженню освітніх втрат

Самооцінка і Я - концепція у кризових та посткризових умовах життя

Психоемоційний звʼязок та налагодження якісної комунікації між об’єктами та суб’єктами реалізації програм із надолуження освітніх втрат. Наслідки для психоемоційної сфери здобувача освіти, спричинені освітніми прогалинами. 

Тема. 3.6. Створення комфортних умов для повернення учнів до повноцінного освітнього процесу, усунення подальших негативних впливів

Індивідуальна психологічна підтримка здобувачів освіти, підвищення їх мотивації до навчання, подолання стресу та тривожності, які виникають в умовах воєнного стану. Психолого-емоційна підтримка всіх учасників освітнього процесу.

Тема. 3.7. Індивідуальна психологічна підтримка здобувачів освіти, підвищення їх мотивації до навчання, які виникають в умовах воєнного стану

Формування позитивноїмотивації д навчання в умовах війського стану. 

• Перша психологічна допомога (ППД): Надання екстреної допомоги постраждалим, оцінка їх стану та залучення фахівців, коли це необхідно (тяжкі травми, суїцидальні думки, нездатність піклуватися про себе/дітей).
• Розвиток емоційного інтелекту: Навчання розпізнавати прояви стресу, паніки, тривоги в себе та інших.
• Формування навичок: Розвиток навичок саморегуляції, комунікації, співпраці, що допомагає долати кризу.
• Підвищення мотивації: Використання цифрових технологій, ігрових форматів та елементів гейміфікації для підтримки інтересу до навчання.
• Безпека та стабільність: Створення безпечного середовища в освітньому процесі, навіть під час онлайн-занять, через впровадження психологічних перерв. 

Знання і розуміння:
- сучасних тенденцій розвитку освіти – реформи української середньої школи як консолідованої мети всіх гілок влади і українського суспільства у цілому;
- концептуальних засад реформування середньої освіти Концепцією “Нова українська школа”, соціально-правових основ, законодавчих актів у сфері освіти та охорони дитинства;
- психолого-педагогічного супроводу учасників освітнього процесу, підтримки навчання, виховання, розвитку дитини в освітньому середовищі та родині.
Розвинені вміння:
- організовувати педагогічну діяльність на компетентнісних засадах (прогнозування, проєктування, оцінювання тощо);
- конструювати та реалізувати сучасні програми навчання здобувачів освіти із використанням нових методик згідно з Концепцією “Нова українська школа”; - формувати в закладі та поза його стінами освітнього середовища, яке сприяє творчій самореалізації дітей та освітян; проєктувати власну програму професійно-особистісного зростання – підтримувати й покращувати стандарти професійної діяльності впродовж усього періоду професійної діяльності.
Диспозиції (цінності, ставлення):
- дитиноцентризм, цінність особистості, просування демократичних цінностей (повага до багатоманітності, право вибору, формування спільноти, полікультурність);
- готовність до змін, гнучкість, постійний професійний розвиток;
- рефлексія власної професійної практики, саморозвиток.