Навчально-модульна програма «Духовно-психологічна підтримка учасників освітнього процесу»

Модуль 1. Емоційний інтелект – 16 годин.

Форма навчання: тренінг, інтерактивні вправи, групові дискусії, рефлексивні практики.

Мета: Розвинути навички усвідомлення та управління власними емоціями, сформувати емпатію та соціальну компетентність для ефективної духовно‑психологічної підтримки учасників освітнього процесу.

Загальні компетентності: саморефлексія, комунікація, критичне мислення.

Професійні компетентності: застосування інструментів емоційного інтелекту у служінні, розвиток емпатії, побудова стосунків.

Очікувані результати навчання.

Слухачі зможуть:

• пояснювати сутність та складові емоційного інтелекту;
• розпізнавати та регулювати власні емоції;
• застосовувати техніки самомотивації та концентрації;
• розвивати емпатію та соціальну компетентність;
• будувати конструктивні стосунки у професійному середовищі.

Методи навчання:

• інтерактивні лекції;
• вправи з картками‑метафорами;
• групові дискусії та рольові ігри;
• рефлексивні практики;
• кейс‑методи.

Методи оцінювання:

• самооцінка та рефлексивні вправи;
• практичні завдання у групах;
• аналіз кейсів;
• підсумковий індивідуальний план розвитку емоційної компетентності.

 

• Що таке емоційний інтелект та яка його роль у нашому житті?

Емоційний інтелект (EQ) — це здатність розпізнавати, розуміти та керувати власними емоціями, а також ефективно взаємодіяти з емоціями інших людей. Він визначає якість стосунків, рівень стресостійкості та успіх у професійній і особистій сферах.

• Складові емоційного інтелекту та як їх розвинути?

Емоційний інтелект складається з п’яти ключових компонентів: самосвідомість, саморегуляція, мотивація, емпатія та соціальні навички. Кожну з них можна розвивати через практичні вправи, рефлексію та усвідомлену взаємодію з іншими людьми.

• Як розпізнати емоції? Самоусвідомлення

Самоусвідомлення — це здатність розпізнавати власні емоції, розуміти їхній вплив на поведінку та усвідомлювати внутрішні мотиви. Це перший крок до розвитку емоційного інтелекту

Вправи (учасники працюють із роздатковим матеріалом з ілюстраціями та таблицями, індивідуально та в групах): «Емоційний лист», «Емоційні життєві ситуації», «Казкова фортеця», «Аналіз причини емоції», «Щоденник подяки», «Емоційні сни», «Емоційні подорожі», «Емоційний малюнок з тваринами», «П’ять почуттів».

• Управління емоціями

Управління емоціями — це здатність усвідомлювати, контролювати та спрямовувати власні емоційні реакції так, щоб вони не заважали, а допомагали досягати цілей, зберігати внутрішню рівновагу та будувати конструктивні стосунки. Це не придушення емоцій, а їх свідоме регулювання.

Уміння керувати почуттями, слідкувати, щоб вони відповідали ситуації, ґрунтується на самосвідомості. Вміння заспокоювати себе, позбуватися надмірної тривоги, пригнічення чи дратівливості є основою мистецтва управляти емоціями. Люди, в яких ці навички розвинені погано, постійно страждають від надміру почуттів і намагаються з ними боротися. Натомість ті, хто добре оволодів базовими емоційними навичками, набагато швидше повертають собі почуття рівноваги після пережитих неприємностей чи розчарувань.

Вправи: «Пісочний годинник», «Зміна фокусу», «Розумію, а отже керую», «Техніка трьох колонок», «Найкраще рішення», «Що роблять діти», «Що я роблю і навіщо», «Фізичні сигнали», «Емоційний самоаналіз», «Сила емоції».

• Самомотивація

Скерування емоцій у правильне русло допомагає нам досягати поставлених цілей — це сприяє концентрації уваги, підвищує самомотивацію і самоконтроль, допомагає стати креативнішими. Уміння контролювати емоції — відкладати задоволення, придушувати імпульсивні дії — лежить в основі будь-яких звершень. А вміння входити в стан «потоку натхнення» дозволяє нам прекрасно впоратися з будь-якими завданнями. Як правило, люди, які володіють цим мистецтвом, є більш продуктивними й успішними в усьому, за що беруться.

• Як викликати у себе «потік натхнення»?
• Ви там, де Ваша увага, або як навчитися концентрації

Вправи: «Концентрація на лінії», «Її величність увага» (експеримент), «Тренуємо концентрацію», «Де помилка?».

• Вміння розпізнавати емоції інших людей
• Емпатія – джерело співчуття

Емпатія є найважливішою в колекції «навичок роботи з людьми». Люди, у яких почуття емпатії розвинене краще, є чутливими навіть до найменших соціальних сигналів, які вказують, чого хочуть або потребують інші. Це допомагає їм досягти успіху у професіях, пов’язаних з турботою про інших — викладанні, торгівлі чи менеджменті.

Вправи: «Розпізнай емоцію», «Емоційний фільм», «Емпатичний лист», «Що за вікном?», «Створи історію».

• Уміння будувати стосунки

Здебільшого мистецтво підтримувати стосунки полягає в умілому поводженні з емоціями інших людей. Соціальна компетентність підкріплює популярність та лідерські якості й підвищує ефективність міжособистісного спілкування. Люди, котрі майстерно володіють цими навичками, можуть на відмінно впоратися з будь-якою справою, яка вимагає вмілої взаємодії з іншими людьми; такі люди — зірки у сфері спілкування.

Вправи: «Якості для стосунків», «Оціни ситуацію», «Мудрі думки», «Розвинути вдячність».

• Соціальна компетентність

 

Модуль 2. Духовність та стосунки – основа життя людини – 16 годин.

Форма навчання: інтерактивні лекції, духовні практики, групові дискусії, рефлексивні вправи.

Мета: сприяти формуванню духовної зрілості, гармонії та відповідального спілкування у професійній діяльності, розвинути навички підтримки учасників освітнього процесу через духовні практики та комунікативні інструменти.

Загальні компетентності: духовна стійкість, здатність до рефлексії, комунікативна культура.

Професійні компетентності: інтеграція духовних і рефлексивних практик у професійну діяльність, розвиток особистісної зрілості та внутрішньої гармонії, застосування принципів відповідального спілкування й конструктивної взаємодії в освітньому середовищі.

Очікувані результати навчання

Слухачі зможуть:

• пояснювати роль духовності у житті та служінні;
• застосовувати практики молитви, рефлексії та духовної дисципліни;
• формувати внутрішню гармонію та зрілість;
• використовувати інструменти відповідального спілкування для вирішення конфліктів;
• підтримувати інших у процесі духовного та особистісного розвитку.

Методи навчання

• інтерактивні лекції;
• духовні практики (молитва, рефлексія, медитація);
• групові дискусії;
• кейс‑методи;
• рольові вправи.

Методи оцінювання

• рефлексивні вправи та самооцінка;
• практичні завдання у групах;
• аналіз кейсів (конфліктні ситуації, духовна підтримка);
• підсумковий індивідуальний план духовного розвитку.

 

Духовність святих. 

• Духовний шлях святих як шлях внутрішнього зростання

Святі Вселенської Церкви вчили, що духовне життя — це постійний процес внутрішнього зростання та преображення людини. Основою цього шляху є очищення серця, боротьба зі своїми слабкостями, розвиток чеснот та поступове зростання у любові до Бога і ближніх.

У духовній традиції святих особливе місце займає триступеневий шлях: очищення, просвітлення та єднання. Людина вчиться звільнятися від руйнівних звичок і пристрастей, наповнювати своє життя молитвою, духовними сенсами та поступово формувати внутрішню зрілість, мир і здатність до служіння іншим.

• Смирення, вдячність та милосердя як основа духовного життя

Святі отці наголошували, що справжня духовність починається зі смирення та чесного погляду на себе. Смирення розуміється не як приниження людини, а як вміння довіряти Богові, приймати власну недосконалість та не втрачати надії.

Важливими складовими духовного життя є вдячність, милосердя, співчуття та уважність до інших людей. Практика добрих справ, допомога ближнім, вміння прощати та підтримувати інших допомагають людині формувати внутрішню свободу і духовну зрілість. Святі вчили, що любов до людей проявляється не лише у великих вчинках, а передусім у щоденних малих проявах доброти, лагідності та терпеливості.

• Молитва як жива розмова з Богом

У вченні святих молитва розглядається не лише як правило чи обов’язок, а як жива розмова людини з Богом. Святі Тереза Авільська, Франциск Сальський, Силуан Афонський, Іван від Хреста та інші духовні вчителі наголошували на важливості щирості, уважності та постійності у молитві.

Молитва допомагає людині зберігати внутрішній мир, вчить уважності до власного серця та формує духовну стійкість. Особливу увагу приділено коротким молитвам упродовж дня, роздумам над Святим Письмом, молитві в тиші, духовним паузам та поєднанню молитви з повсякденною працею. Святі підкреслювали, що духовне життя можливе не лише у монастирі, але й у звичайному щоденному житті людини.

• Боротьба з помислами та розвиток внутрішньої уважності

Святі отці вчили, що велика частина духовної боротьби відбувається у внутрішньому світі людини — у її думках, переживаннях та реакціях. Людина вчиться розпізнавати страх, осуд, гнів, зневіру чи тривогу ще на початковому етапі та не дозволяти цим станам керувати своєю поведінкою.

Практики уважності до своїх думок, іспиту совісті, молитви та духовної дисципліни допомагають формувати внутрішню стійкість і здатність до саморегуляції. Особливу увагу приділено розвитку внутрішньої тиші, вмінню зосереджуватися на добрих думках, замінювати негативні реакції чеснотами та вчитися зберігати мир навіть у складних життєвих обставинах.

• Духовна дисципліна та щоденна практика

Святі наголошували, що духовне життя потребує постійності та внутрішньої дисципліни. Важливими практиками є щоденна молитва, читання Святого Письма, аналіз прожитого дня, вдячність, помірність та регулярна духовна рефлексія.

Особливе значення має принцип «малих кроків» — поступове, але постійне зростання без надмірного навантаження чи прагнення швидких результатів. Духовність формується через щоденні звички, уважність до свого внутрішнього стану та свідомий вибір добра у простих життєвих ситуаціях.

• Духовність у стосунках та служінні іншим

Святі вчили, що духовне життя неможливе без любові до людей та відповідального ставлення до ближніх. Людина зростає духовно тоді, коли вчиться співчувати, слухати, підтримувати та шукати миру у стосунках.

Особливу увагу приділено розвитку терпеливості, вмінню не засуджувати інших, реагувати на складні ситуації без агресії та шукати шляхи до примирення. Духовність у повсякденному житті проявляється у культурі спілкування, готовності допомогти, служінні та відповідальності за власні слова й вчинки.

• Практичні вправи та духовні практики

Учасники виконують вправи на розвиток уважності до власних думок та емоцій, практикують короткі форми молитви, рефлексивні вправи та аналіз життєвих ситуацій.

Використовуються практики вдячності, іспиту совісті, ведення коротких духовних нотаток, вправи на розвиток милосердя, уважного слухання, внутрішньої тиші та концентрації уваги. Учасники також працюють із духовними текстами та вчаться застосовувати принципи духовного життя у щоденній професійній та особистій діяльності.

 

Шлях до зрілості та гармонії.

• Людська зрілість як шлях внутрішнього розвитку

Людська зрілість є процесом поступового внутрішнього зростання, який охоплює фізичний, психоемоційний, інтелектуальний та духовний виміри життя людини. Вона не формується миттєво, а розвивається через життєвий досвід, власні рішення, стосунки, працю над собою та здатність переосмислювати пережите.

Кожна людина має внутрішню потребу зростати, шукати сенс, прагнути до повноцінного та гармонійного життя. Шлях до зрілості не є простим чи лінійним Він супроводжується труднощами, періодами сумнівів, внутрішньої боротьби, невпевненості або кризи. Такі переживання не завжди є ознакою поразки — вони можуть ставати важливими етапами розвитку, які допомагають людині глибше пізнати себе, переглянути життєві пріоритети та знайти нові внутрішні опори. 

Особливу увагу слід приділяти розвитку внутрішньої рівноваги між володінням собою та здатністю віддавати себе іншим людям через любов, служіння та відповідальність.

• Прагнення людини до повноти та гармонії

Кожна людина має внутрішню потребу зростати, шукати сенс та прагнути до повноцінного життя. Шлях особистісного розвитку пов’язаний із самопізнанням, здатністю чесно дивитися на себе, усвідомлювати свої переживання, потреби, страхи та внутрішні прагнення.

Людина поступово вчиться розуміти власні реакції, життєві мотиви та вплив пережитого досвіду на своє теперішнє життя. Важливо не зосереджуватися лише на власних помилках чи невдачах, а вчитися приймати свій життєвий шлях як частину внутрішнього становлення та духовного зростання.

Навіть після складних періодів людина здатна повернутися до внутрішнього розвитку, переосмислити власний досвід та продовжити рух до більш глибокого, гармонійного й свідомого життя. Те, що людина пережила та внутрішньо прийняла, стає частиною її зрілості та духовного досвіду.

• Любов і самовіддача як шлях до зрілості

Одним із найважливіших шляхів особистісного розвитку є шлях любові, відкритості та самовіддачі. Людина зростає тоді, коли вчиться відповідати на труднощі життя не лише раціональністю, а й здатністю любити, співчувати, підтримувати та бути уважною до інших людей.

Любов допомагає людині виходити за межі егоїзму, формує зрілі стосунки та відкриває внутрішній потенціал особистості. Через любов, турботу та служіння іншим людина поступово знаходить внутрішню гармонію та глибше розуміння себе.

Важливими є ніжність, чутливість, людяність та здатність будувати стосунки, у яких поєднуються щирість, свобода та взаємна підтримка.

• Внутрішня гармонія та значення тиші

Сучасна людина часто живе у постійному поспіху, інформаційному шумі та емоційному перевантаженні, через що втрачає контакт із власним внутрішнім світом. Шлях до гармонії потребує вміння зупинятися, аналізувати прожитий досвід, залишатися наодинці зі своїми думками та почуттями.

Тиша, саморефлексія та внутрішня уважність допомагають людині краще розуміти себе, свої потреби та життєві орієнтири. Уміння робити паузи, бути уважним до свого внутрішнього стану та свідомо проживати власний досвід сприяє емоційній стабільності та внутрішній рівновазі.

Учасники вчаться практикам рефлексії, самоаналізу, усвідомленого переживання емоцій та розвитку внутрішньої тиші як простору для відновлення й особистісного зростання. 

• Свобода, відповідальність та особистий вибір

Зріла особистість вміє брати відповідальність за власні рішення, поведінку та наслідки своїх вчинків. Людина поступово вчиться не перекладати відповідальність на обставини чи інших людей, а свідомо будувати власне життя відповідно до своїх переконань та цінностей.

Важливим етапом розвитку є здатність приймати самостійні рішення, зберігати внутрішню свободу та водночас враховувати потреби інших людей. Людина може переживати страх змін, самотність чи нерозуміння, однак саме через ці переживання часто формується внутрішня стійкість, зрілість та усвідомлення власного життєвого шляху.

Особливу увагу приділено розвитку автономності, здатності до самостійного мислення, формуванню відповідального ставлення до свого життя та вмінню приймати рішення у складних життєвих ситуаціях. 

• Дружба, підтримка та супровід у процесі зростання

Важливе значення у процесі особистісного розвитку мають дружба, підтримка та присутність мудрих людей, здатних супроводжувати людину на її життєвому шляху. Щира дружба допомагає людині краще пізнавати себе, розвивати довіру, відкритість та внутрішню впевненість.

Особливу роль відіграє атмосфера взаєморозуміння, любові та прийняття. Людина, яка супроводжує інших, не повинна маніпулювати чи нав’язувати рішення, а має допомагати іншому відкривати власні внутрішні ресурси та можливості для розвитку.

Дружба та підтримуючі стосунки стають простором, у якому людина вчиться чесності із собою, прийняттю власних слабкостей та здатності зростати через довіру й любов.

• Відкритість до Бога як основа гармонії буття

Гармонія людського життя нерозривно пов’язана з духовним виміром та відкритістю людини до Бога. Пошук сенсу життя, внутрішньої правди та духовної глибини допомагає людині долати внутрішній неспокій, страх і відчуття порожнечі.

Особливу увагу приділено розвитку духовної уважності, здатності слухати власне серце та відкриватися на досвід Божої присутності у щоденному житті. Людина поступово вчиться не створювати «ідолів» чи хибних опор, а знаходити внутрішню стійкість і мир у глибшому духовному житті.

Духовність розглядається як джерело внутрішньої сили, цілісності та гармонії людини.

• Допомога та супровід інших людей на шляху розвитку

Людина, яка сама проходить шлях внутрішнього розвитку, поступово вчиться підтримувати й інших. Важливими складовими супроводу є повага до свободи людини, здатність слухати, створювати атмосферу довіри та допомагати без тиску чи осуду.

Особливе значення має вміння будувати підтримуючі стосунки, у яких людина може відкрито говорити про свої переживання, труднощі та внутрішні пошуки. Саме атмосфера любові, взаєморозуміння та прийняття допомагає людині відкриватися до змін і внутрішнього розвитку.

Наголошується, що кожна людина має в собі потенціал до зростання та гармонії, а справжня зміна можлива лише через внутрішнє рішення самої людини.

• Практики самоаналізу та особистісного розвитку

Учасники виконують вправи на самопізнання, аналіз життєвого досвіду та усвідомлення власних життєвих цінностей. Значна увага приділяється розвитку навичок рефлексії, вмінню аналізувати свої емоції, поведінку та внутрішні переживання.

Практичні завдання допомагають учасникам:

• визначати власні сильні сторони та внутрішні ресурси;

• аналізувати життєві труднощі та способи їх подолання;

• розпізнавати внутрішні блоки, страхи та фактори емоційного напруження;

• формувати навички відповідального ставлення до себе та інших;

• розвивати емоційну відкритість, емпатію та культуру спілкування;

• будувати гармонійні міжособистісні стосунки;

• усвідомлювати власний життєвий напрямок та особисті цінності. 

Використовуються вправи з самоаналізу, письмові рефлексії, аналіз життєвих ситуацій, практики уважності, групові обговорення та вправи на розвиток емоційної зрілості, внутрішньої стабільності й особистісної гармонії.

 

Відповідальне спілкування (шлях до якісної комунікації):

• Причини проблем і конфліктів у спілкуванні. Відповідальність чи провина?

Брати на себе вину насправді набагато легше, ніж відповідальність. А що – погорював-погорював, та й знову за своє. Головне – нічого не треба змінювати. Натомість відповідальність закликає до змін, змушує щось робити, наполягає на отриманні нового, не завжди приємного досвіду, щоб ставати кращими, іншими. 

Відчуття провини дуже часто нав’язують дітям ще з дитинства і саме цим можна пояснити таку значну кількість людей, які в дорослому віці не можуть собі дати раду з власними життєвими ситуаціями. 

Провина створює безвольних рабів, натомість відповідальність є нелегким вибором вільних людей. Вина створює певне ставлення до того, чого змінити вже не можна. Подія відбулася і я лише картаю себе. Відповідальність дає ті ключі, які відкривають двері в майбутнє. Адже я приймаю те, що є і починаю діяти!

Учасники виконують письмові вправи з обговоренням основних помилок у спілкуванні

• Конструктивні і деструктивні складові спілкування

Конструктивне спілкування допомагає створювати підтримуюче освітнє середовище, де учні й колеги відчувають безпеку.

Деструктивне спілкування призводить до вигорання, втрати довіри та зниження ефективності роботи.

Усвідомлення цих складових дозволяє педагогам свідомо обирати стиль комунікації та формувати культуру відповідального діалогу.

• Основні принципи безконфліктного спілкування
• Поведінка у конфліктних ситуаціях. Послідовність вирішення складних ситуацій

Домінування. При домінуванні Ви повністю досягаєте своїх інтересів, при чому інша сторона повинна повністю поступитися своїми. Ми перемагаємо в умовах програшу іншого.

Підлаштування. Ми підлаштовуємося, тобто погоджуємося на позицію програшу, коли хочемо дати відчути іншій людині її домінування, або відчуваємо більш аргументовану позицію свого партнера, або просто здались у власних думках.

Втеча. Ми відтерміновуємо кінцеве рішення, з одного боку не створюючи переможців і переможених, з іншого боку не вирішуючи саму конфліктну ситуацію.

Компроміс. Помилково його вважають панацеєю від всіх проблем, але не варто переоцінювати  могутність цього інструменту, оскільки обидві сторони поступаються своїми інтересами, тобто займають позицію «ні тобі, ні мені». Інколи такого підходу достатньо, але зазвичай компроміс, в основі якого лежить справедливість, а не любов, народжує нові проблемні питання.

Співпраця. Це пошук вирішення конфлікту на базі глибинного усвідомлення його причин. Ми шукаємо першопричини формування конфлікту, замість того, щоб намагатися загладити наслідки. Зміцнюємо фундамент, а не робимо косметичний ремонт

• Як досягнути бажаного результату у спілкуванні. Теорія трансактного аналізу

Транзакція – одиниця спілкування. Кожна сказана нами фраза – це транзакція. Залежно від інтонацій, прихованого змісту і намірів в одному реченні може бути навіть декілька транзакцій.

Розділяти мову на транзакції не так просто, але розділяючи, ми отримуємо можливість реагувати не на все сказане хаотично, а вибирати ті елементи, які нам підходять, ігноруючи невідповідні за емоціями чи словами.

• Лідерство у спілкуванні. Активне слухання. Реагування на образи. Пошук спільного рішення у складних ситуаціях

Учасники виконують вправи в групах, тренують активне слухання та реакцію на образи в умовах психологічного тиску

Прояви лідерства. Щоб вести за собою у спілкуванні, потрібно мати свою ціль, ставити правильні запитання, контролювати темп мови, говорити мовою проблем і рішень, дозволяти про себе потурбуватися, володіти собою. 

• Техніки рефреймінгу

Рефреймінг — це техніка психологічного та комунікативного впливу, яка полягає у зміні «рамки» сприйняття ситуації. Іншими словами, ми дивимося на проблему чи емоцію під іншим кутом, щоб знайти новий сенс або ресурс

 

Модуль 3. Фасилітація у навчально‑виховному процесі – 16 годин. 

Форма навчання: тренінги, практичні вправи, групові дискусії, фасилітаційні сесії

Мета:

Розвинути навички фасилітації як інструменту підтримки освітнього процесу, навчити педагогів і капеланів ефективно організовувати групову роботу, залучати учнів до активної участі та конструктивно вирішувати конфліктні ситуації.

Загальні компетентності: комунікація, критичне мислення, командна робота.

Професійні компетентності: застосування фасилітаційних методів у навчанні, управління груповою динамікою, розвиток навичок якісного зворотного зв’язку.

Очікувані результати навчання

Слухачі зможуть:

• пояснювати сутність фасилітації та роль педагога як фасилітатора;
• формулювати ефективні запитання та організовувати групову роботу;
• залучати учнів до активної участі;
• застосовувати інструменти управління деструктивною поведінкою;
• використовувати «Я‑повідомлення» та отримувати якісний зворотний зв’язок;
• аналізувати структуру конфлікту та знаходити рішення.

Методи навчання:

• інтерактивні лекції;
• фасилітаційні кола та групові вправи;
• рольові ігри;
• кейс‑методи;
• практичні завдання з картками та чек‑листами.

Методи оцінювання:

• практичні вправи у групах;
• аналіз кейсів (робота з конфліктами, фасилітація педради);
• самооцінка та рефлексивні вправи;
• підсумковий індивідуальний план розвитку фасилітаційних навичок.

 

• Основні аспекти фасилітації

Фасилітація (від англ. facilitate — полегшувати, сприяти) — це процес організації та підтримки групової роботи, спрямований на досягнення спільної мети, ухвалення рішень чи розв'язання проблем, який керується нейтральним ведучим — фасилітатором.

Фасилітатор не приймає рішень за групу, а створює умови для ефективної співпраці, залучення всіх учасників, забезпечення конструктивної дискусії та досягнення синергетичного ефекту.

• Роль учителя як фасилітатора
• Головний секрет фасилітації. «Душа фасилітатора»

Фасилітатори піклуються про людей. Вони цінують людей, їхні погляди та вклад. Вони хочуть, щоб кожна особа почувалася прийнятою, почутою та зрозумілою. Вони моделюють позитивні твердження та демонструють свою турботу словами та діями.

Фасилітатори прагнуть допомогти. Слово фасилітатор походить від латинського “Fasil”, що означає “полегшувати”. Фасилітатори отримують величезне задоволення, коли можуть допомогти. Вони щиро насолоджуються, коли можуть використати свій досвід, щоби допомогти іншим досягти успіху.

Фасилітатори відкладають своє его в бік. Вони визнають, що служать групі. Вони розуміють, що їхня присутність допоміжна, що їхні особисті думки несуттєві й що їхня цінність визначається спроможністю допомогти групі досягти своїх цілей, а не цілей фасилітатора. Вони не засмучуються, коли учасники поводяться не найкраще. Фасилітатори не сприймають їхнє обурення на свій рахунок. Вони готові виконувати свою роль саме так, як необхідно, щоби група досягла успіху.

• Формулювання запитань

Здатність групи відповідати суттєво залежить від якості запитання, яке ми ставимо

Вправи (учасники виконують в групах та індивідуально з роздатковим матеріалами):

«Секрет формулювання початкового запитання», «Запитання-реакції»

• Методи роботи з групою

Дискусія та мозковий штурм: стимулює колективне мислення, генерує ідеї.

Фасилітаційне коло: усі учасники мають рівний час і право висловитися.

Рольові ігри та моделювання ситуацій: дають можливість прожити конфлікт чи проблему «в безпечних умовах».

Метод «Я‑повідомлень» у групі: учасники вчаться висловлювати власні емоції та потреби без звинувачень.

Малі групи / робота в парах: дозволяє глибше опрацювати тему, підвищує залученість.

Метод «Світове кафе»: учасники переходять між «столами» з різними питаннями.

Метод «Акваріум»: частина групи обговорює тему в центрі, інші спостерігають.

Вправи на довіру та командоутворення: наприклад, «сліпий супровід», «павутиння довіри».

• Залучення учнів до активної участі
• Вміння визначати мету

Мета відповідає на запитання: “НАВІЩО МИ ЦЕ РОБИМО? Яка наша загальна ціль?” Чи організовуєте Ви конференцію, чи виступатимете з промовою, чи плануєте відпустку – важливо чітко сформулювати мету, яку розділятимуть усі залучені учасники. 

Якщо мета не чітка й про неї не повідомлено залученим учасникам, то така діяльність може з легкістю перерости в хаос.

Чітка мета забезпечує надійну основу для ухвалення рішень!

Вправи: «Навик визначати мету», «Запитання для визначення мети», «Вміння перевіряти цілі на справжність»

• «Інформуйте. Зацікавте. Наділіть повноваженнями. Залучіть»

Інформуйте учасників про причини проведення зустрічі, мету і те, що необхідно вирішити

Зацікавте учасників процесом, надавши їм чітке бачення загального результату, якого треба досягти, та його переваг

Наділіть повноваженнями учасників, обговоривши важливість ролі, яку вони відіграють в процесі, причину, чому обрали саме їх, та повноваження, якими їх наділено

Залучіть учасників якнайшвидше, визначивши їхні особисті цілі, питання, які вони хочуть розглянути, проблеми, які вони бажають подолати, або інші теми, які впливають на загальну мету

• Концентрація уваги

Концентрація уваги — це не просто здатність «не відволікатися». Це ключовий механізм, який визначає якість нашого мислення, навчання, творчості та навіть емоційної регуляції. Людина, яка вміє концентруватися, виконує завдання швидше, з меншими помилками та глибшим розумінням.

• Я-повідомлення

Щоб не зруйнувати стосунки з оточенням, порозумітися, обговорити те, що турбує в певній ситуації, можна використовувати наступну техніку. 

Крок 1: висловлюємо своє спостереження без будь-якої негативної оцінки (називаємо факт, який викликав у нас якісь емоції, без фрази «ти зробив/-ла погано). 

Крок 2: кажемо про свої почуття, говоримо чесно і відкрито що ми при цьому відчуваємо (коли ти робиш ось так …, я відчуваю ось це …). 

Крок 3: називаємо свою потребу, яка пов’язана з цією ситуацією. 

Крок 4: робимо послання-прохання або пошук компромісу. Висловлюємо бажану зміну поведінки співрозмовника у конкретній ситуації, яка сприятиме налагодженню стосунків і взаєморозумінню. 

«Я – повідомлення» як шлях до порозуміння.

Учасники виконують завдання в групах на створення «Я-повідомлень» згідно поданих ситуацій та наводять власні приклади

• Отримання якісного зворотного зв’язку

Процес отримання зворотного зв’язку – важлива частина процесу навчання, розвитку та застосування здобутих навичок. Оцінений зворотний зв'язок – інструмент, який допомагає впевнитися, скільки людей підтримують Вашу ідею. Через зворотний зв'язок Ви можете також бачити свою ідею очима інших людей та вирішити ЩО і ЯК робити далі.

Вправи: «Промова в ліфті», «Вимушені аналогії», «Лист у майбутнє»

• Управління деструктивною поведінкою

Управління деструктивною поведінкою — це система дій педагога чи керівника, спрямована на те, щоб перевести негативні прояви (агресію, опір, провокації, байдужість) у конструктивне русло, зберегти безпечне середовище та підтримати розвиток учасників групи

• Вміння визнавати свої помилки
• Вміння бачити структуру конфлікту

Учасники виконують вправи на розбір конфліктних ситуацій

Якщо структурувати і коротко описати послідовність вирішення, то всі ситуації можна звести до таких кроків: з’ясування приводу, з’ясування причини, визначення потрібного результату, визначення способів досягнення результату, застосування способів

 

Форми та методи навчання:

• Інтерактивні лекції
• Тренінгові вправи та рольові ігри
• Робота з картками та чек‑листами
• Групові дискусії та фасилітаційні сесії
• Рефлексивні практики

Оцінювання результатів навчання:

• Формувальне оцінювання: участь у практичних вправах, групових дискусіях, фасилітаційних завданнях
• Підсумкове оцінювання: індивідуальний план розвитку, рефлексивний звіт, демонстрація навичок фасилітації та комунікації
• Критерії: рівень усвідомлення, практичне застосування інструментів, здатність до командної роботи та підтримки учасників освітнього процесу

Практичне значення програми:

• Підвищення ефективності професійної діяльності
  • Педагоги отримують інструменти для розвитку емоційного інтелекту, що допомагає краще розуміти себе й учнів
  • Формуються навички конструктивного спілкування та вирішення конфліктів у шкільному середовищі
• Зміцнення духовно‑психологічної стійкості
  • Програма сприяє збереженню внутрішніх ресурсів педагогів, профілактиці професійного вигорання
  • Розвиток духовності та емпатії допомагає створювати атмосферу довіри й підтримки
• Розвиток компетентностей НУШ
  • Педагоги оволодівають сучасними методами фасилітації, що відповідають вимогам Нової української школи
  • Вміння залучати учнів до активної участі та формувати партнерські стосунки підсилює демократичний стиль навчання
• Практичні інструменти для щоденної роботи
  • Використання карток, чек‑листів, фасилітаційних технік у класі та на педрадах
  • Рольові вправи та інтерактивні методи, які можна одразу застосувати у навчально‑виховному процесі
• Підвищення якості освітнього середовища
  • Програма допомагає створювати безпечний, підтримуючий та інклюзивний простір для учнів і педагогів
  • Зростає рівень довіри, співпраці та взаємоповаги між учасниками освітнього процесу

 

Повну програму можна переглянути Перейти за покликанням

Очікувані результати навчання:

Учасники програми після завершення навчання зможуть:

• Усвідомлювати та регулювати власні емоції
• Використовувати емпатію та соціальні навички для підтримки учасників освітнього процесу
• Застосовувати духовні та психологічні практики для збереження ресурсності
• Організовувати фасилітаційні процеси у навчанні та вихованні
• Ефективно вирішувати конфліктні ситуації та будувати партнерські стосунки
• Застосовувати практики саморефлексії та підтримки внутрішньої ресурсності