ВИНИКНЕННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСТВА З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

МОДУЛЬ 1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ АКТУАЛЬНИХ ПИТАНЬ ЕТНОПОЛІТИЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

 

Тема 1.1. Субстратні та суперстратні етноси у формуванні українського антрополо-гічного типу

Особливості української етногенетичної ніші. Нашарування етнокультурних особливостей одна на одну, як особливість нашої етногенези.  Визначальний вплив першої високої нео-енеолітичної культури трипільців, як субстратної. Поява праіндоєвропейців. Вплив праіндоєвропейців – творців культур шнурової кераміки, ямної, катакомбної, як суперстратних. Перші згадки про венедів. Вплив германців, фракійців, стародавніх індоіранців: кіммерійців, скіфів, сарматів, тюркських угруповань. 

Життя давніх аріїв. Індоєвропейські релікти в українській етнічній культурі: кобзарство; оселедець, червоний поховальний покров; образ громовержця із затиснутими блискавками в правиці; побратимство, образ воїна-вовка; бойовий пояс; очисна сила вогню.

 

Тема 1.2. Виникнення слов’янства та виокремлення українського етносу

Етнічна взаємодія чорнолісів з кіммерійцями та скіфами. Причини занепаду Великої скіфії. Прихід сарматських союзів племен роксоланів та  аланів. Вплив арійсько-іранських етносів на формування мови, культури й антропологічного типу українців. Початок західних індоєвропейців: кельтів, італіків, іллірійців, германців, балів і слов’ян. Формування зарубинецької культури у Поліссі та Середньому Подніпров’ї. Життя венедів. Готська експансія. Формування черняхівської археологічної культури і її розгром гунами. Формування на її основі власне слов’янських культур – празько-корчацької та пеньківської. Колонізація слов’янами західного Подунав’я та Балкан. Розпад протослов’янської спільності. Виникнення окремих слов’янських народів. Протодержави антів, дулібів. Вплив на етнокультурну праукраїнців індо-іранської, готської, грецької та римської етнокультур.

 

Тема 1.3. Етнічна історія українців часів України-Руси та Великого Князівства Литовського і Руського

Розвиток на теренах України багатопільного типу хліборобства. Принципові відмінності господарювання, побуту та демонології у племінних етнокультурах на півночі та півдні Східно-Європейської низовини часів України-Руси та Великого Князівства Литовського і Руського. Спростування уявлень про міцну єдність Києва та Новгорода. Спростування погодінських міфів ХІХ ст. про знелюднення українських теренів після монгольської навали. Пояснення феномену давніх джерел щодо ретельного викладу інформації про «чужих» і майже повної відсутності інформації про «своїх». Чинники націально-політичного, етнокультурного, професійно-культурного та економічного характеру, які стали вирішальними у формуванні українського етносу, починаючи з «Руської доби». Причини космополітизму князівської верстви. Самосвідомість як чинник історичного успіху.

 

Тема 1.4.  Виникнення козацтва та його роль у процесі формування етносу і нації

Найвідоміші 10 концепцій походження козацтва. Неприйнятність абсолютизації жодної з них. Продуктивність комплексного підходу до з’ясування історичної загадки походження козацтва. Етнічні потоки, що поєдналися у процесі формування козацтва. Походження поняття «козак». Причини перемоги українсько-православного етнокультурного потоку. Особливості козацького воєнного етосу. Соціальні моделі козацької спільноти. Етнокультурні риси козацької верстви, що підкреслюють єдність українства з європейським світом. Козацькі веселощі, ритуали прощання зі світом світським і земним. Риси козацького співтовариства, що проявляють себе у сучасному українстві.

 

 

Тема 1.5. Особливості української політичної та правової культури доби козацтва

Орієнтації на автономію та суверенітет. Сприйняття протекції та підданства. Налаштованість на договірність та добровільність у політичних стосунках. Особливості політичної системи козацької держави. Державні органи України-Гетьманщини. Місце і роль гетьмана, генеральних старшин, полковників та сотників у політичній системі. Бачення місця і ролі московського монарха та московських урядовців у політичній системі Гетьманщини. Змагання монархічних та республіканських тендерцій. Правові погляди старшин України-Гетьманщини. Механізми прийняття політичних рішень. Орієнтації стосовно засобів здійснення влади та ведення політичної боротьби. Тип політичної культури українства доби Гетьманщини.

 

 

Тема 1.6. Вплив на формування українського етносу історичних процесів ХІХ ст.

Кардинальна трансформація етнічних процесів під впливом індустріалізації, скасування кріпацтва, урбанізації.  Перехід етногенезу від аграрного до модерного етапу. Чинники русифікації та полонізації. Зміна етнічної структури міст. Початки модерного національного відродження. Концепція М. Гроха про три етапи формування малих націй. Український четвертий етап. Формування свідомої української інтелігенції. Її  боротьба з імперськими проектами. Видання «Енеїди» Діяльність «Руської трійці», Кирило-Мефодіївського товариства, як фундамент національного відродження. Усвідомлення себе не просто «місцевим населенням», а окремим народом із власною історією. Зростання чисельності населення, активна міграція (внутрішньоукраїнська та за межі України (внутрішньо імперська, за межі імперії) формування діаспори. Посилення імперської асиміляційної політики (Валуєвський циркуляр, Емський указ). Формування літературної мови та національної свідомості. Розвиток українського театру.

 

Тема 1.7. Вплив на формування українського етносу історичних процесів ХХ ст.

Спроба державотворення у 1917 -1921 рр. – перша спроба переходу українців зі стану етносу у стан нації. Надання українцям та Україні статусу совєцкої державності. Обміни населенням та етнічними територіями між совєцкими Україною, Білорусією і РСФСР. Свідоме нищення основи українського етносу – українського селянства у ході трьох організованих Голодоморів 1921 – 1923, 1932 – 1933, 1947 рр. що призвело до зменшення питомої ваги українців у етнічній структурі совєцкого соціуму України.  Масове винищення євреїв – Холокост – у ході Другої світової війни, що призвело до зменшення питомої ваги євреїв у етнічній структурі совєцкого соціуму України. Обміни населенням після Другої світової війни між Україною та Польщею. Втрата Україною етнічних територій на заході. Зміна етнічного складу індустріальних центрів Сходу та Півдня України. Стимулювання змішаних шлюбів, асиміляція. Зміна етнічної ситуації в Україні у зв’язку з війною за Незалежність. Зміцнення української ідентичності та формування громадянської нації.

 

МОДУЛЬ 2. Актуальні питання викладання тем соціально-політичного та соціокультурного змісту

 

Тема 2.1. Міфологізація в сучасному українському суспільстві

Міфологізація сучасного українського суспільства як активний процес створення нових символів і наративів. Особливості проходження в контексті метамодернізму. Наразі вона виступає інструментом націєбудування, допомагаючи адаптуватися до кризових умов та формувати колективну ідентичність. 

Міфологізація в Україні відбувається переважно «знизу вгору» (через меми, соцмережі), але держава активно використовує ці образи в культурній дипломатії для залучення підтримки за кордоном, створюючи бренд України як «країни сміливих».

Ключові напрями сучасної міфологізації: міфологія спротиву та героїзму (Небесна Сотня, Кіборги, Азовсталь, Привид Києва тощо); національного коду (вишиванка, Щедрик, писанка тощо); геральдики (Гімн, Герб України, шеврони ЗСУ); сакралізація територій (Маріуполь, Бахмут, Херсон, Буча, Гостомель тощо); історії (Козаччина – військове мистецтво тощо).

Соціальні наслідки: позитивні (швидка консолідація суспільства, підвищення рівня довіри до армії (ЗСУ як інститут-деміург), подолання комплексу меншовартості); ризики: (завищені очікування від «чудо-зброї» або «непереможних героїв» можуть призводити до соціальної апатії або розчарування («відкату міфу»), коли реальність виявляється складнішою за міфологічну картинку).

 

Тема 2.2. Українське законодавство про ідеологію рашизму

Феномен тоталітаризму як особливої форми політичної організації суспільства ХХ ст. Історичні передумови виникнення тоталітарних режимів, їхні ідеологічні основи та механізми функціонування. Три класичні приклади тоталітарних систем у нацистській Німеччині, сталінському Радянському Союзу та фашистській Італії. Концепція тоталітаризму, сформульована у працях політичних філософів та істориків ХХ ст. Ключові ознаки тоталітарної держави: монополія на владу, однопартійна система, всеохопна ідеологія, контроль над економікою та суспільством, централізована пропаганда, культ лідера, масові репресії та використання страху як інструменту політичного управління. Роль технологій і масових комунікацій у формуванні та підтримці тоталітарних режимів. Використання радіо, кіно, друкованої пропаганди, системи освіти та молодіжних організацій як інструментів політичної соціалізації і мобілізації населення.  Взаємозв’язок між розвитком масового суспільства, індустріалізацією та формуванням політичних режимів нового типу. Порівняльний аналіз різних моделей тоталітаризму, їхніх спільних і відмінних рис. Трансформація тоталітарних режимів у другій половині ХХ ст., їх вплив на сучасні політичні процеси.

 

 

Тема 2.3. Тоталітарні режими ХХ століття: між ідеологією, технологіями та масовим суспільством

Феномен тоталітаризму як особливої форми політичної організації суспільства ХХ ст. Історичні передумови виникнення тоталітарних режимів, їхні ідеологічні основи та механізми функціонування. Три класичні приклади тоталітарних систем у нацистській Німеччині, сталінському Радянському Союзу та фашистській Італії. Концепція тоталітаризму, сформульована у працях політичних філософів та істориків ХХ ст. Ключові ознаки тоталітарної держави: монополія на владу, однопартійна система, всеохопна ідеологія, контроль над економікою та суспільством, централізована пропаганда, культ лідера, масові репресії та використання страху як інструменту політичного управління. Роль технологій і масових комунікацій у формуванні та підтримці тоталітарних режимів. Використання радіо, кіно, друкованої пропаганди, системи освіти та молодіжних організацій як інструментів політичної соціалізації і мобілізації населення.  Взаємозв’язок між розвитком масового суспільства, індустріалізацією та формуванням політичних режимів нового типу. Порівняльний аналіз різних моделей тоталітаризму, їхніх спільних і відмінних рис. Трансформація тоталітарних режимів у другій половині ХХ ст., їх вплив на сучасні політичні процеси.

 

 

Тема 2.4. Тоталітаризм у контексті сучасних політичних викликів та історичної пам’яті

Тоталітарного досвіду ХХ століття у контексті сучасних політичних процесів, проблем історичної пам’яті та формування демократичної політичної культури. Інтерпретація та переосмислення суспільствами травматичного досвіду тоталітарного минулого. Механізми формування історичної пам’яті про тоталітарні режими, роль державної політики пам’яті, музеїв, меморіальних практик, освітніх програм та публічних дискусій. Процеси декомунізації, відкриття архівів спецслужб та переоцінки історичних наративів у посттоталітарних суспільствах Центрально-Східної Європи. Аналіз сучасних політичних викликів, які пов’язані з ризиками авторитаризму, маніпуляціями історичною пам’яттю, використанням пропаганди та інформаційних технологій у політичній боротьбі. Приклади політичного використання історії, формування міфів та історичних наративів як інструментів легітимації влади. Український контекст політики пам’яті щодо радянського тоталітарного режиму, Голодомору, політичних репресій та діяльності радянських спецслужб. Роль історичної освіти у формуванні критичного мислення та стійкості суспільства до ворожої пропаганди. 

 

Тема 2.5. Регулювання трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану

Системи організації трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану, працівники закладів освіти та наукових установ, трудові спори, простій під час військового стану, конституційні права і свободи людини і громадянина, обмеження прав людини, виконувати посадові (службові) обов’язки, мінімальні гарантії, встановлені законодавством. 

До Міністерства освіти і науки України надходять численні звернення від керівників та працівників закладів освіти щодо особливостей застосування норм трудового законодавства під час дії правового режиму воєнного стану. 

Це вимагає суттєвого перегляду системи організації трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану. Водночас необхідно мінімізувати всі трудові спори та захистити право педагогічних працівників на працю та відпочинок, враховуючи передбачені Конституцією обмеження прав людини та громадянина на період воєнного стану.

Працівники закладів освіти та наукових установ, які тимчасово виїхали за кордон або з об’єктивних причин не можуть виконувати посадові (службові) обов’язки (у тому числі у традиційному режимі або дистанційно), мають право подати заяву про відпустку (із збереженням заробітної плати або без збереження заробітної плати) або про звільнення.

Під час воєнного стану оптимальним рішенням, яке визначено законодавством, є оголошення простою. Простій – зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (Перейти за покликанням ). У цьому випадку ситуація простою відбувається не з вини працівників закладів освіти.

Простій педагогів під час воєнного стану оголошується у разі зупинення роботи освітнього закладу через бойові дії, окупацію або руйнування. Працівникам, які перебувають на простої, гарантується оплата праці в розмірі не менше 2/3 встановленої ставки або окладу, якщо це не з вини самого працівника. Роботодавець самостійно приймає рішення про оголошення простою та визначає порядок оплати, дотримуючись мінімальних гарантій, встановлених законодавством. 

 

Тема 2.6. Реалізація Держстандарту базової середньої освіти НУШ на уроках суспільних дисциплін галузі ГІО

Актуальні питання реалізаціїї Державного стандарту базової середньої освіти Нової української школи на уроках суспільних дисциплін громадянської та історичної освітньої галузі. Реалізація вимог Державного стандарту щодо формування ключових компетентностей для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування. Здатність забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя. Ресурси суспільствознавчих предметів громадянської та історичної освітньої галузі відповідно додатку 17 Державного стандарту базової середньої освіти та рекомендацій щодо реалізації завдань ДСБСО з формування ключових компетентностей. Очікувані результати: розуміння вчителями місця і ролі громадянської та історичної освіти у житті суспільства; глибше усвідомлення способів і методів формування ключових компетентностей на уроках з предметів і курсів галузі.

Після завершення курсу навчання за запропонованою програмою слухачі набудуть таких ознак професійної компетентності:

 - знання дидактичних і методичних засад організації освітнього процесу у закладах загальної середньої освіти на принципах концепції Нової української школи, Державного стандарту базової загальної освіти; 

- уміння організовувати освітній процес на засадах компетентнісного, діяльнісного, особистісно орієнтованого підходів; 

- досвід втілення методики навчання історії та громадянської освіти у закладах загальної середньої освіти в контексті завдань НУШ і Державного стандарту базової середньої освіти (2020 р.).