ВІЙНА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

МОДУЛЬ 1. КЛЮЧОВІ МОМЕНТИ ВИСВІТЛЕННЯ ХОДУ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ. ДИДАКТИЧНИЙ КОНТЕКСТ

 

Тема 1.1. Агресія та війни як споконвічна проблема людства. Поняття «гібридна війна»

Питання агресії та війни як невирішені проблеми людства, включаючи початок ХХІ ст. Антропологічна природа агресії як природно-історичної складової еволюції людини. Ксенофобія, як одне з джерел агресії. Архетипи «свого» «чужого». Деструктивні форми агресії у сучасному світі. Роль релігійних чинників та ідеології у розпалюванні воєн. Причини виникнення воєн та їх класифікація. Сучасні теорії виникнення воєн. Можливі шляхи усунення агресії задля досягнення «вічного миру». Поняття «гібридна війна». Нетрадиційні методи ведення сучасних воєн. Основні складові гібридної війни. Три поля бою гібридної війни: традиційне поле збройних боів; бої за ідентичність та свідомість людей; дипломатичне змагання.

 

Тема 1.2. Передумови, причини та характер війни за Незалежність України

Передумови війни: відмова Заходу від політики 3-Д після повалення Совєцкого Союзу, нехтування Заходом численними фактами порушення прав людини та імперськими інтенціями в РФ, спроба компенсувати посилювану технологічну відсталість імперськими здобутками. Причини війни: московський імперський реваншизм; налаштованість України на євроатлантичну інтеграцію; «рускомирівська» ідея заперечення існування українців; економічний тиск; особистісні комплекси московського керівництва. Характер війни: захисний, екзистенційний  (для України), загарбницький та імперський (з боку московії); гібридний (на початковому етапі); високоінтенсивний (з використанням сучасних технологій).

 

Тема 1.3. Сучасні історики та громадські діячі про війну

Потрактування сучасними істориками війни не як внутрішнього конфлікту, а як неспровокованої агресії московії, що ставить за мету знищення української держави та української ідентичності. Розгляд цієї мети московії як віковічної та геноцидальної. Оцінка С. Плохієм, Я. Грицаком, Т. Снайдером, В. Брехуненком, О. Алфьоровим, А. Харуком причин, характеру, цивілізаційної сутності протистояння московії та України, що час від часу виливається у воєнні конфлікти.  Причини історичного оптимізму українських істориків.

 

Тема 1.4. Інформаційна війна та «війна сенсів»

Сутність і завдання інформаційної як воєнного засобу. Передумови і засоби ведення інформаційних воєн. Протидія ворожій дезінформації. Сутність поняття «війна сенсів». Основні напрямки війни сенсів. Спростування  московських міфів, побудованих на маніпуляціях історичним матеріалом: про «один народ», «штучність України», «захист російськомовних», міфів про німецько-радянську війну та ін. Просування тези про Україну як суверенну державу з власною історією, культурою та мовою. Переосмислення історії відносин з московією. Перенесення акцентів з фальшивої дружби і братерства на прагнення до свободи, боротьбу за незалежність, різниці цінностей. Підступність тези кремля «мир за Донбас» Стан справ у інформаційній війні між Україною та московією. Архетип «Давид проти Голіафа» - запорука підтримки України світовою громадськістю.

 

Тема 1.5. Огляд вирішальних моментів війни, стратегії і тактики сторін

Перейти за покликанням  (захист столиці), Перейти за покликанням  (символ стійкості), Перейти за покликанням , Перейти за покликанням  та Перейти за покликанням , битва за Чорне море та інші, які зруйнували плани агресора. Особливості маневреної оборони у 2022 р., війна на виснаження та позиційні бої 2023 р., технологічний прорив та війна дронів 2024 – 2025 рр. Мережоцентрична війна 2026 р. Українська тактика активної оборони, « стратегічного виснаження» ворога, нарощування технологічної оборони, позиційні оборонні бої за великі міста. Крах загарбницьких стратегій, бліцкригу, лобового удару (розтрощення), випаленої землі, стратегії виснаження.

 

Тема 1.6. Зміни в українському суспільстві у ході війни

Зміни у колективній психології. Від початкового шоку до стану «звикання до війни». Феномен української стійкості та адаптивності. Національна консолідація, відданість ідеї незалежності, готовність терпіти труднощі заради справедливого миру. Геополітична стійкість України, поява нових зовнішньополітичних перспектив, еволюція воєнного статусу України. Спроможності оборонного виробництва. Перетворення України у міліарного партнера. Спільне виробництво зброї із західними партнерами. Фундаментальні зміни у мовній ідентичності, демографічній  структурі. Втрати українського суспільства: територіальні, економічні, людські. Внутрішні напруги: виклики мобілізації,  втома від невизначеності, проблеми в управлінні державою та довіри до влади. Баланс довіри до влади. Основні підсумки чотирьох років війни за Незалежність України: здобутки та виклики.

 

Тема 1.7. Обриси нового світового порядку та роль у ньому України

Причини руйнування старого Ялтинсько-Потсдамського світового порядку. Україна як жертва руйнівників старого світового порядку. Перетворення України із об’єкта міжнародної політики на активного суб’єкта формування нового світового порядку. Місце України у архітектурі майбутньої європейської та глобальної безпеки. Базові принципи нового світового порядку. Проблема членства України у Європейському Союзі та Північно-Атлантичному воєнному блоці. Геополітична ситуація навколо України станом на 2026 рік: тривала війна на виснаження, фундаментальна трансформація безпекового сектору, перехід на стандарти НАТО, глибока демографічна криза. Перебування в центрі протистояння між демократичним Заходом та московією з Китаєм.

 

 

 

МОДУЛЬ 2. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ВИКЛАДАННЯ ТЕМ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ТА СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЗМІСТУ

 

Тема 2.1. Міфологізація в сучасному українському суспільстві

Міфологізація сучасного українського суспільства як активний процес створення нових символів і наративів. Особливості проходження в контексті метамодернізму. Наразі вона виступає інструментом націєбудування, допомагаючи адаптуватися до кризових умов та формувати колективну ідентичність. 

Міфологізація в Україні відбувається переважно «знизу вгору» (через меми, соцмережі), але держава активно використовує ці образи в культурній дипломатії для залучення підтримки за кордоном, створюючи бренд України як «країни сміливих».

Ключові напрями сучасної міфологізації: міфологія спротиву та героїзму (Небесна Сотня, Кіборги, Азовсталь, Привид Києва тощо); національного коду (вишиванка, Щедрик, писанка тощо); геральдики (Гімн, Герб України, шеврони ЗСУ); сакралізація територій (Маріуполь, Бахмут, Херсон, Буча, Гостомель тощо); історії (Козаччина – військове мистецтво тощо).

Соціальні наслідки: позитивні (швидка консолідація суспільства, підвищення рівня довіри до армії (ЗСУ як інститут-деміург), подолання комплексу меншовартості); ризики: (завищені очікування від «чудо-зброї» або «непереможних героїв» можуть призводити до соціальної апатії або розчарування («відкату міфу»), коли реальність виявляється складнішою за міфологічну картинку).

 

Тема 2.2. Українське законодавство про ідеологію рашизму

Завдання, які ставить перед освітньою сферою Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності». Визначення сутності рашизму відповідно до Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Загальна характеристика православного месіанізму, московського імперіалізму, совєцкого комунізму  як ідейних засад рашизму. Характеристика найбільш яскравих проявів рашизму: сподівання на вищу силу або диво, неприйняття відмінного погляду, побутове насильство, імперська пиха, культ сили, глобальний експансіонізм. 

 

Тема 2.3. Тоталітарні режими ХХ століття: між ідеологією, технологіями та масовим суспільством

Феномен тоталітаризму як особливої форми політичної організації суспільства ХХ ст. Історичні передумови виникнення тоталітарних режимів, їхні ідеологічні основи та механізми функціонування. Три класичні приклади тоталітарних систем у нацистській Німеччині, сталінському Радянському Союзу та фашистській Італії. Концепція тоталітаризму, сформульована у працях політичних філософів та істориків ХХ ст. Ключові ознаки тоталітарної держави: монополія на владу, однопартійна система, всеохопна ідеологія, контроль над економікою та суспільством, централізована пропаганда, культ лідера, масові репресії та використання страху як інструменту політичного управління. Роль технологій і масових комунікацій у формуванні та підтримці тоталітарних режимів. Використання радіо, кіно, друкованої пропаганди, системи освіти та молодіжних організацій як інструментів політичної соціалізації і мобілізації населення.  Взаємозв’язок між розвитком масового суспільства, індустріалізацією та формуванням політичних режимів нового типу. Порівняльний аналіз різних моделей тоталітаризму, їхніх спільних і відмінних рис. Трансформація тоталітарних режимів у другій половині ХХ ст., їх вплив на сучасні політичні процеси.

 

 

Тема 2.4. Тоталітаризм у контексті сучасних політичних викликів та історичної пам’яті

Тоталітарного досвіду ХХ століття у контексті сучасних політичних процесів, проблем історичної пам’яті та формування демократичної політичної культури. Інтерпретація та переосмислення суспільствами травматичного досвіду тоталітарного минулого. Механізми формування історичної пам’яті про тоталітарні режими, роль державної політики пам’яті, музеїв, меморіальних практик, освітніх програм та публічних дискусій. Процеси декомунізації, відкриття архівів спецслужб та переоцінки історичних наративів у посттоталітарних суспільствах Центрально-Східної Європи. Аналіз сучасних політичних викликів, які пов’язані з ризиками авторитаризму, маніпуляціями історичною пам’яттю, використанням пропаганди та інформаційних технологій у політичній боротьбі. Приклади політичного використання історії, формування міфів та історичних наративів як інструментів легітимації влади. Український контекст політики пам’яті щодо радянського тоталітарного режиму, Голодомору, політичних репресій та діяльності радянських спецслужб. Роль історичної освіти у формуванні критичного мислення та стійкості суспільства до ворожої пропаганди. 

 

Тема 2.5. Регулювання трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану

Системи організації трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану, працівники закладів освіти та наукових установ, трудові спори, простій під час військового стану, конституційні права і свободи людини і громадянина, обмеження прав людини, виконувати посадові (службові) обов’язки, мінімальні гарантії, встановлені законодавством. Особливості застосування норм трудового законодавства під час дії правового режиму воєнного стану. Потреба у суттєвому перегляді системи організації трудових відносин педагогічних працівників в умовах воєнного стану. Необхідність мінімізувати всі трудові спори та захистити право педагогічних працівників на працю та відпочинок, враховуючи передбачені Конституцією обмеження прав людини та громадянина на період воєнного стану. Регулювання відносин з працівниками, які тимчасово виїхали за кордон. Ситуація простою педагогів під час воєнного стану.

 

Тема 2.6. Реалізація Держстандарту базової середньої освіти НУШ на уроках суспільних дисциплін галузі ГІО

Актуальні питання реалізаціїї Державного стандарту базової середньої освіти Нової української школи на уроках суспільних дисциплін громадянської та історичної освітньої галузі. Реалізація вимог Державного стандарту щодо формування ключових компетентностей для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування. Здатність забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя. Ресурси суспільствознавчих предметів громадянської та історичної освітньої галузі відповідно додатку 17 Державного стандарту базової середньої освіти та рекомендацій щодо реалізації завдань ДСБСО з формування ключових компетентностей. Очікувані результати: розуміння вчителями місця і ролі громадянської та історичної освіти у житті суспільства; глибше усвідомлення способів і методів формування ключових компетентностей на уроках з предметів і курсів галузі.

 

Після завершення курсу навчання за запропонованою програмою слухачі набудуть таких ознак професійної компетентності:

 - знання дидактичних і методичних засад організації освітнього процесу у закладах загальної середньої освіти на принципах концепції Нової української школи, Державного стандарту базової загальної освіти; 

- уміння організовувати освітній процес на засадах компетентнісного, діяльнісного, особистісно орієнтованого підходів; 

- досвід втілення методики навчання історії та громадянської освіти у закладах загальної середньої освіти в контексті завдань НУШ і Державного стандарту базової середньої освіти (2020 р.).